Природа людини походить від Бога. Стати Богом - віднайти в собі ту часточку Любові і об'єднати з душею, ось про це єднання річ. Так само, як колись гріх через тіло і тілом увійшов у душу і людина його прийняла. Тим самим прийняла смерть. То настав час зробити вибір А Любов та ніде інде, як у людині, та не в тілі і не в церкві, а в душі. Бо церква - це люди, а точніше - душа людини - храм. Та коли людина у тому Храмі віднаходить Істину(Бога- Любов), то вона вже не є людина, а Храм істини, так. як носить Його в собі і сповідує Єдину Віру, чи Релігію - Любов. І це буде Початок.
Бо кінець уже давно відбувся і відбувається що хвилини у бутті кожної пересічної людини.
Бо пишеться дана Книга не для того аби порізнити людей, бо і так вони порізнені(чужі один від одного), а для того аби об'єднати.
Є програма - Любов. Іншої бути не може. Програма Господа - Любити, нести Любов. Поки що людина не здатна на це, бо несе ненависть і лють. Аби нести Любов, треба Нею стати. Тому і говориться - станьмо Богами - Любов'ю. Що означає - молитись – Любити, плекати Любов .... до ближнього свого(чужого і близького). «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою (це перша заповідь). А друга однакова з нею – Люби свого ближнього, як самого себе. На двох цих заповідях увесь Закон і Пророки стоять.» (Біблія.Єв. від св.Матвія). Знаєте, я по-своєму пророк(як і кожна людина) - веду себе до Бога, який сидить всередині мене, інколи, біжить, інколи, лежить.... але завжди усміхається - по дитячому щиро, по жіночому привабливо, по чоловічому красиво і сильно....
Скажіть мені - яку підготовку, чи школу... треба пройти аби відчувати Любов у собі і нести Її людям?
Зараз багато говорять про істину, розносять її і сіють роздуми, вчать розуміти. Мабуть, це правильно. Але чи то є Істина, яка несе в собі Бога?
Тоді, що є правильним. Кому вірити? Якому пророку?
Треба вірити собі. Бо тільки один пророк може привести до Бога – сам Господь Ісус Христос. Пророк - це той, котрий відчуває в собі Бога і йде тим відчуттям. Чому він записує свої думки – свій шлях? Бо прагне розбудити в людині Любов, але ні в якому разі не нав’язати. Бо Істина завжди посередині – у глибині людської душі. Просто людина дивиться на неї з різних сторін і кутів. Ті кути колють душу не сприйняттям і невірою, не даючи змогу побачити квадрат круглим. Емоція – це коло почуттів. А людина розпізнає багато геометричних фігур, бачить їх об’ємними, і тільки коло називає бубликом. Усе це образно, бо мова Творця виразна образністю. Тому, що Його подоба в усьому. Та перш за все, треба навчитись розуміти речі не як речі буквальні, а як живу природу, яка оточує кожного з нас.
Біблія має Старий та Новий заповіти. Старий пророкує Новий. А Новий - виконує Старий. Тому, що історія повторюється. Це також коло, яке має у кожний період буття характер даної сучасності. Але наповнення того кола не дірка з бублика, а об’єм почуття суть якого – Любов. Любов стара, як Світ. Бо Любов – це і є Світ. А Біблія, тільки книга, якщо ми читаємо її, як сторінки історії. Насправді – це історія душі. Яка народжується знову й знову, набуває світогляду сучасного, зовнішнього світу і розгортає його в своїй середині. Так само, як думки набули вигляду букв на папері, чи папір набув вигляду книги, яку огорнули в обгортку... Так само Біблія набула значення фізичного світу. З цього виходить нерозуміння та не сприйняття.
Бо єдине, що треба усвідомити, то це – Бога – відчувати Любов.
Адже це справді світ душі, яка прийняла образ видимого тіла(книги). І душі сподобалося жити листочками у обгортці.
Та якщо читати Біблію, як Бога – Душу, яка уміщує в собі цілий Світ, тоді описана історія стає особистою історією кожної людської душі, яка зазнала злети і падіння. Але так чи інакше, це дорога – боротьби добра і зла. Бо читаючи Біблію кожен читає свою книгу. Нерозуміння її – нерозуміння себе – своєї душі. Людина – Біблія. Бо поєднує в собі два світи – фізичний(букви, листки, обгортка - тіло) і духовний(Дух – Любов - Душа).
Букви красуються своєю пихатістю, листки – білим станом, обгортка – привабливістю. Але якими б вони не були красивими, зручними... суть не в цьому. Так?
Так і людина. Яким би не було красивим і привабливим тіло – краса душі має найбільшу ціну. Бо тіло прагне свого удосконалення, зручності для себе... а душа прагне Любові. Хіба не так? Хіба не розуміння людина чекає від ближнього свого? Та як той ближній може зрозуміти іншого, коли себе не розуміє? Як може дати Любов, коли Її не має? Лише вникнувши у себе, можна стати на шлях, який поведе сторінками Біблії – пророком до Бога, написавши свою книгу переосмислення. Людина – Біблія. Її світ – душа. Біблія – книга однієї душі. Людина – книга душі. Та не обгортка її суть.
Але так само можна стати на шлях і піти сторінками, що описують війни і біль, заздрість і неподобство – це людина усвідомила себе злом. Та кожна наступна сторінка несе в собі можливість стати пророком Любові через каяття. Нема людини без гріха.
Та читаючи Біблію усі хочуть вмістити в собі поняття простору – планета Земля. Шукають назви і асоціації з теперішнім життям. Шукають куточки, шматочки, окремі ділянки святих описаних земель. І завжди той чи інший читач, вбачає у написаному своє розуміння і схиляється до визначення своєї істини. І завжди вимальовуються пророки, які ведуть. Може тому, впродовж тисячоліть земля носить провідних людей(пророків). Любі події повертають у всесвітню історію і вимальовують картину. Кожна окрема релігія, чи спілка, чи країна... вбачає в собі обраний народ Господа - православні, бо останні кілька років у Єрусалимі сходить Благодатний Вогонь(лише коли православний священник молиться то він сходить). Євреї, бо їх дуже хотіли зжити з світу цього...
Перелік може продовжуватися, та чи варто? Своєю великою просвітницькою силою провідні люди(пророки) окремих релігій, заплутали простих людей. Саме тих, які жили і спокійно живуть із своїми бідами і щастям. Хтось, як зазвичай краде, хтось - вбиває, хтось осуджує, хтось – наживається... І нікого з них не турбує кінець світу. Принаймні у духовному плані. Старі, кажуть, що вони вже своє віджили, молоді – ще не хочуть помирати, а дітям – треба жити й жити...
Варто спуститися з «небес» пророку і піти ногами звичайним земним шляхом, як він побачить, що його оточує «стадо ягнят». Він сходить, бачить і одразу бере посаг, аби стати його пастирем. Хіба важко пасти овець? Та виявляється, луг, який учора був зеленим, сьогодні вже засох. Чому? Вівці не питають, а просто йдуть від пастиря(бо він поганий), а як же пастир? Невже він насправді не пророк. І вже тут кожен вибирає з Біблії, окремі рядочки, що ними керується – це все дія диявола. Бо в останні дні його лють буде дуже велика, знає ж бо, що скоро його кінець.
І сурмлять труби Апокаліпсису!
Кожна труба висвітлюється, як окремий епізод з історії людства. Люди слухають, слухають і плутаються в нерозумінні.
Та як збагнути цілий світ, коли себе не розумієш?
Знати історію важливо. Але знати історію власної душі важливіше. І до поки кожна людина не збагне себе, як окремий світ, не зрозуміє вона історію світу цього - кінця і початку його. Бо Біблія – історія однієї душі.
На початку було слово. І слово було Бог(А – Я – Початок – Кінець). Початок завжди починався з кінця. Бо був хаос і Дух Божий ширяв. І створив Він Гармонію з хаосу того – упорядкував – об’єднав Мудрістю. Ось це вміння поєднувати Дух і тіло і є Біблія – людина – світ. Це приклад.
Але цікаво, якою формулою Він користувався? Цікаво. І тому людина починає виводити, шукати формулу Бога. Хтось її вбачає у хімічних реакціях, хтось у магії.
Перші стають науковцями, другі стають чаклунами. Є і треті і четверті, які розгортають здібності людські, як психофізичні(психіка – дух, фізис – тіло. Їх поєднання – душа – життя. )Але яким чином вийшла така реакція?
І чому наслідки її – розпад матерії(тіла). Бо хтось недбало додав у колбу з тілом краплину гріха. І забажало тоді тіло задоволення і зручності, лише для себе.
Але цікаво те, що більшість керуються вірою. І в той же час прагнуть підтвердження сказаного, чи описаного. Може тому, у Біблії шукають фізичні куточки світу і їх події.
Біблія – історія однієї душі. Якщо перенестися в глибину душі, то це є уявлення про можливий фізичний світ. У якому Бог марить його створенням – мріє. Але душа – це поєднання тіла і Духу, що означає життя. Вийшов хаос, чи не так? Хаос думок, коктейль почуттів. Які важко зібрати до купи, аби надати розумної, обґрунтованої відповіді.
Так от. Цей хаос не в книзі, яка сіє туман нерозуміння, що називається Біблія. Цей хаос – людина. Хто її створив? Він любив себе, бо в ньому жило безліч світів. Вони переплутувались у Ньому і так вимальовувався образ нелюдини – Хаос. Але той Хаос носив в собі певну геніальність... Його геніальністю, була Вона – Любов. Та якою Він марив, до якої йшов сторінками розгардіяжу, будуючи гармонію у собі, бо кожним кроком наближався від власного кінця, до початку. Світ почався з кінця, аби прийти до Початку. До того, початку, коли хаос усвідомить себе у лоні Любові, створивши таким чином Гармонію. Хіба це не геніально?
Взаємна геніальність, яка породжує у Ньому(Хаосі) самовдосконалення. А у
Ній(Любові) – вміння Любити Його. Тому цей шлях( книги) – окремі моменти душі, які впорядковуються під впливом Любові створюючи гармонію.
Гармонія – це впорядкованість і злагода, заснована на порозумінні.
Любов – Емоція – Світле, Тепле, Віддане, Щире... Почуття.
Гармонія Любові – впорядкованість заснована у розумінні Любові.
У чому заснована впорядкованість, чи в кому? У Хаосі. Бо Хаос – Кінець. Любов – Початок. І це є одне ціле, нероздільне. Кордоном, роздором стало бажання втілити це у видимому образі(тілі). Геній(Бог) зробив помилку, усвідомив і тому залишив своє творіння(намальовану картину всесвіту) у незавершеному вигляді. Аби Хаос(Кінець) знову й знову силою Любові, Вірою у інший кінець, що є Початком, будував Гармонію в собі, вже як у душі – сполученні тіла і Духа. Бо кожна книга Біблії, наче маленький шматок пам’яті, що постійно видозмінюється з Хаосу до Любові – йде - будує Гармонію. А Гармонія у розумінні їх нероздільності. Бо це є дві складові Єдиного організму, який зветься Богом – Духом.
А той котрий розділяє Їх, бачить тіло – фізичний світ – суперечку – роздор, яка стала між Кінцем і Початком, зветься людиною, вірніше людиною-хаосом. Хаос без Любові – диявол – обман – страх. Бо запевнив, що нема дороги(Віри) до Любові. Тому людина перебуваючи у фізичному стані і є бар’єром між Кінцем і Початком. Тому ми всі живемо всередині Бога – у Світі. Він наповнений Світами та Вимірами Любові, яка вчить впорядковувати – йти. Ось так Ісус прийшов(народився) з кінця аби стати тією дорогою – Світлом, яке веде лабіринтами хаосу до Початку.
Тож Біблія – історія однієї душі, яка втратила тіло – переборола смерть – відкинула перепону, що стала між Кінцем і Початком. Біблія – історія Бога, який виправив свою помилку, таким чином завершив свій Шедевр ставши Абсолютом. Біблія – це історія кохання. Я пронесу Любов крізь цілу Вічність.
Людство читає сторінки Апокаліпсису. Хтось прочитав раніше, хтось пізніше, хтось не читає взагалі. Для когось кінець уже давно настав, бо так і не взрів у Біблії(собі) Любові. Для когось занадто важкий хрест Ісуса(свій), тому він його скидає і помирає – народжується знову, аби зробити ще одну спробу пройти шлях розуміння. А для когось Любов розкриває свої обійми і ніжить і голубить прозрінням, яке вбачає в собі Мудрість Творця. Бо там є Істина. Істина в мені, бо я Біблія. І я творю розуміння Бога починаючи з хаосу(існуючого стану душі), далі створюю небо і землю, світила небесні, воду, рослини, звірину і нарешті – людину. Але нова людина не Адам першорідний і не Єва з ребра його. Нова людина - Дитина – Я. Дитина зроблена по образу моєму – незримому. Бо Дух не має тіла я не зліплю його з глини і не вдихну душу, яка поєднає тіло і Дух. Я ліплю Її Вірою в Любов – Любов’ю, бо в мені Творець.
Так я померла і воскресла, і моя душа вернулась до Бога(Духа), що дав був мені, бо дні Пришестя Господнього прийшли за для не суду, а об’єднання душі із Богом(Кінець і Початок). Суд у тому випадку буде судом і страшним, коли сторінками книги приведеш себе до пекла – до ненависті(хаосу-кінця окремо від Любові). Немає більшого пекла ніж ненависть до себе. Ненависть до себе – ненависть до ближнього, через власну неспроможність народжувати Бога у собі.
Дитина тому, бо я Її Творець – Батько. Любов – Мама. І все це в мені, у моїй душі, яка все ще реально перебуває у звичному фізичному світі. Дитина, батько, мама – я, не як образ, а як Дух. Саме тому в мені живе Початок. Я – Початок. Бо тільки починаю Жити з Богом, якого віднайшла у собі. У собі, як книзі(Біблії). Поки що, ви можете спостерігати мої букви і листочки і обгорку(тіло). Але можете і не бачити. Не бачити тіло може той, хто бачить Любов, тільки Любов. Тільки це так багато. Ось моє багатство, мій скарб. Найвищі скарби на Небі. А Мрія – Мудрість зарита глибоко в землі. Я маю Небо і маю Землю і Рай на ній. Бо написала(в) власну книгу переосмислення вустами Бога – мовчанням. Я зчитувала(в) її кожного разу, коли Він мене цілував. Вона не свята, але всередині неї є Святість. І якщо та Святість – Любов, розбудить у комусь подібне відчуття, я буду неймовірно рада(ий), я буду радіти вічно у вічності з Богом. Бо для Бога Свято, коли та чи інша душа стає невістою Його, аби об’єднатись у Священному шлюбі. Тому Рай чекає на Душу, чекає і мріє... Бо тільки об’єднавшись це буде воістину Рай – Щастя. Немає найбільшого щастя ніж бути з Богом – Богом. Важко усвідомити таке?
Але маю сказати, що описати, намалювати... неможливо Любов. Можна лише передати слід тої Любові, яка Ласкою огортає. І тому аби відчути Любов абсолютну треба дивитися між рядками неіснуючих листків у середині власної душі. «Не мене шукайте там, а кожен свою душу віднайдіть...»
Бо як у духовній історії тіло стало порохом, а Дух вернувсь до Бога. Так і в зовнішньому – тіло стане порохом земним. Бо тіло гріх – змій який злизує пилюку – проклятий(сам себе прокляв). А людина прокляла себе смертю тіла. Бо не усвідомила, що це смерть гріха. Ось тепер і ходить у своєму проклятті із віка в вік не даючи душі об’єднатись із Богом.
А духовність – це відчувати Любов, бути пророком ще у тілі. Бо для того Ісус і прийшов у тілі людини, аби сказати – Я есьм Любов. Тіло його померло, а Дух Батька(Любов), який в Ньому, породив Вічне Життя. Бо для того жінка земна зачала від Духа аби стати Дівою – матір’ю Сина, Невістою Батька. І тому треба розуміти ось таке:
Цнотлива душа – Лоно для Любові. Лоно – Мати. Любов – Син. Син – Батько. Син веде до Батька, бо несе Божого Хреста – випробування Вірою. Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.
Біблія це історія шаленого, несамовитого духовного кохання. Де Він за ради Неї стає впорядкованістю свого власного хаосу, бо такий. А Вона – веде Його своєю Любов’ю(стає Його Світлом) з лабіринту ненависті і неспроможності відчувати. Вона вчить Його відчувати Себе нестримним бажанням, мати Його – зламати Його стриманість в собі – сполучитися. І це буде почуття вічного екстазу – Гармонія Любові – Любов.
Біблія – історія кохання Адама і Єви.
Ось тому ми маємо можливість бачити відображення його у фізичному світі. Бо фізичний світ – блідий відбиток духовного(внутрішнього).
Неспроможність стати Богом(поєднатися духовно) втілюється у невмінні відчувати любов(один одного) тут. Отже, фізичний світ справді – ілюзія. Невдала спроба Бога намалювати своє тіло.
І тому є Біблія.
Єва(жінка) – незбагненна таємниця – Богиня, яку хочеться їсти аби утамувати спрагу. Як частина Адама(чоловіка) вона несе в собі: турботу і ніжність, надію, любов, віру, смуток, який усміхається кокетливою усмішкою смиренності і відданості... Реальна казка про майбутнє чоловіка – дитина, мати, подруга, найкращий друг, коханка...усе це є жінка.
Єва – душа Адама...
Тому Адам та Єва - це не дві ноти, а одна нота, яка звучить
Єднанням(двох частин спільної душі) – Любов’ю...
Аби Її зрозуміти і пізнати треба стати Нею. Це просто, коли мовчиш з власною Душею(мовчання дуже красномовно висловлюється).
Аби її зрозуміти і пізнати треба любити... Вкладати Любов не в слова, а в душу. Бо люблять серцем, а не словами.
Ваше(чоловіки) духовне серце між її грудьми – всередині власної душі.
Зрозумійте свою душу і ви знайдете її, ту єдину, яка є частиною вас, яка заблукала у фізичному образі(тілі), як і ви аби зуміти протягом життя склеїти часточки, відчути себе поруч Богині(Любові) Богом.
З рештою, Єва – Адам.
Тому любіть себе коханих...
Їхнє єднання ніщо інше, як сім’я.
Сім’я не має визначення, бо щастя не розуміють словами, а відчувають душею. Тому сім’я – це щастя. Бог – моя сім’я. Бог – Сім’я.
Як його будувати(щастя)? Не треба будувати, бо Любов не будують, а знову ж таки відчувають. Тому треба Любити.
А що таке Любов? Описати Вам її?
Читайте:
Не видно слів? Знаю.
Тому спробую намалювати.
Дивіться:
Не чути фарбу? Знаю.
Але знаю, як намалювати Любов у душі. Слухайте і запам’ятовуйте –
Треба впіймати веселку, бо вона різнокольорова. Барвисті, яскраві кольори розіллються на тлі Вашої душі заливаючи прогалини буденності. Коли буденність зникає приходить життя. Тому що у нього є «ноги», і починає бігти. Адже життя це рух. Воно так біжить, що серце калатає в грудях і якоїсь миті розриває тебе на частини. Ти ділишся собою із ними – кожному по-особливому. Бо Любити – давати Любов. Її ніколи не стає менше, коли любиш по-справжньому – чим більше даєш, тим більше маєш. Бо Любов єдине ціле, що і є сім’я.
Сім’я – це долоні у Божім лоні,
Тривога, там і сум, бо діти...
Тримаєш пригоршню води – в полоні,
І йдеш в Його вогні горіти.
Він не пече, не палить, лиш горить,
Народжуєш бажання радості хотіти,
У грудях б’ється і віддано щемить,
Бо сім’я ніщо інакше, як Любити...!!!
І треба розуміти, що усе це події духовного світу.
Я відчуваю Бога, але не можу навчити цьому вас. Бо навіть Ісус не був учителем, а був і є Спасителем. Тож аби Його відчути, треба захотіти віддати свою душу Йому – цілком довіритись відмовившись від фізичного життя(побачити не книгу, а Любов). Я відмовилася і усвідомила, що було не життям то, а існуванням – мандрівкою у далеку і чужу галактику. Тепер сторінки моєї душі невпинно несуть мене у Вічність, мене і тих кого люблю. Я люблю усіх, тільки мене не всі люблять – не відчувають Бога в собі. Тому і не розуміють, кажучи, що я не даю себе любити. Я даю, тільки беруть мене руками, а не душею... Людина може втратити розум і вічно блукати вулицями темного лабіринту не віднаходячи дорогу до дому. Тому, бо не знає де її дім.
Людина може втратити розум і блукати темним лабіринтом аби віднайти Світло, яке приведе до Виходу(Світла), бо знає де її Дім.
Я відчуваю Любов, але не можу навчити цьому вас. І коли мене питають – як саме ти відчуваєш? Я відповідаю – не знаю. Бо той, котрий розуміє себе такого питання не задає.
Я відчуваю Любов, але не можу навчити цьому вас. Бо Любові не вчать, а усвідомлюють Її Життя всередині себе(хаосу).
І тому завжди говорю просто, зовсім не складно, говорю чужими словами -
«Самітній Бог на Камені своєї абсолютності марить сном серцевої вразливості»
І тому сподіваюся, мої любі, що намальована картина рученьками маленької дитини, яка Живе в мені, зачепила і схвилювала вас щирістю і наївністю. Бо вона вірить у свою намальовану казку Любові. І терпляче чекає, своїх братиків і сестричок, які бавляться за огорожею чужого світу.
...І тільки дітки бігають голими, хлюпаються у воді, граються в пісочку...
свого наївного, дитячого життя. Їхні замурзані личка. носики, щіщки,
ніженьки, ручки... і чиста дуже чиста маленька душа.
Будь дитиною, не виростай....
Бо у тому дорослому житті нема потіхи...
Діти мудрі, тому лишайся дитиною. Дитина відчуває Усе на світі - Любов. І
ніколи не зрадить, ніколи не обмане...
Буть дитиною.... в Душі(у Отчім Домі)
І я подарую тобі Маму - Щиру Любов...
Вона виносить і виплекає тебе – народить за для Вічного Кохання.
День Народження!
«Елі, Елі лама савахтані?»
Боже Мій, навіщо Ти Мене покинув?
Не покидав, це я тебе покинула, до чужого бога линула, але тепер, мій Боже, чекаю я на Тебе, аби воз’єднатись навіки...!
Скрикнула чиясь душа, та яка побачила в собі власний Кінець аби прийти до Початку...
Створення Світу – Був Хаос і Дух Божий ширяв... Не хотів Він більше мороку і сказав – нехай станеться Світло! І Світло було...
Ловіть Світло і Буде Воно Любов’ю – Вічним Днем у ночі зірок – класика.
Жива класика Вічно Жива!!!!!
Як і Кохання Адама і Єви. Нема вже дороги між ними, тільки крапка – точка, точка їхнього єднання.
Адам + Єва = Любов(Бог).
Я казала, що математика значення не має, бо 1+1= 1.
Саме тому математичні розрахунки ніколи не виведуть формулу Любові, навіть, якщо скеруються законами фізики, і реакціями хімії.
Бо Любов – Магія, Магія Єднання, магія Кохання.
І якщо у фізичному світі любов відображається, як секс, бо існують «знаряддя праці», які створюють точку єднання. То в духовному це Кінець і Початок, а не член і піхва.
Бачите, природа розуміння починається з людини(хаосу), і стрімко йде вперед до пізнання Любові. Бо Любов тоді є Любов, коли Любить.
Тож аби пізнати Бога, треба розуміти природу людини.
Природа людини походить від Бога.
І тому еволюція наша – від людини до Бога.
Тому не буде Кінця, а Початок у Ньому.
Любов не помирає!