Отже: була темрява, а в ній краплина світла. Вони жили одне у одному створюючи таким чином гармонію життя. Гармонія темряви полягала у хаосі. Гармонія світла полягала у Впорядкованості. Хаос і Світло – два різні світи. У яких вирувало життя. А життя невгамовний рух власного розвитку. Наче поділ на клітинному рівні(оті маленькі янголятка). Саме тому маленька Зірочка(Світлячок) розвинула себе Великим Світлом. На стільки Великим, що поглинула собою розвиток Хаосу. Перемога Зірочки була у вмінні сяяти – Любити. А перемога Хаосу – у вмінні сприймати сяйво. Тому їхній союз виявився Любов’ю. Гармонією тої Любові було спільне Життя, яке названо Абсолютом. Іїній союз був сильним, як Камінь – твердим і стійким... Так виник організм названий Богом, або Любов, що одне й те саме. Камінь абсолютності – міцний союз Життя - Гармонія. Гармонія Любові – Бог. Живий організм – прозорий, можна порівняти з медузою. Медуза – найпростіший організм, що є на планеті. Але вона найдивовижніша, найкрасивіша, най чаруюча... і всі ці її принади у прозорому стані. Зате виблискують і манять, наче маленька хвиля світла, яка виникла і зникла, виникла і зникла... як блискавка... як імпульс... але залишила після себе враження – здивування, задоволення, таємничість... у яку хочеться поринати знову і знову... – Емоція. Любов – Емоція. Бо у тому світлому почутті є таємниця – краплина темноти. Але насправді – це глибина того світлого почуття. Отже, нема таємниці.
Любов – Вогонь. Він світить, але таємниця його у вмінні гріти. А таємниця його язиків у вмінні мовчати. Та коли таємниця стає краплиною нерозуміння – темноти, тоді вогонь пече, а язики кричать болем. І тому: Бог – Любов. Любов – таємниця. Таємниця – глибина почуття.

Ненависть і Любов – Кінець і Початок, Зло і Добро – два кінці дороги – Всесвіт. Усе є Бог – Вічність. У Вічності немає кордонів, бо це коло – початок у кінці, кінець у початку... Та якщо у Любові є таємниця – глибина світлого почуття. То у Ненависті також таємниця – глибина Світла, його пізнання. Тому існує термін – від Любові до Ненависті один крок і навпаки.
І тому можна завжди з Ненависті навернутись до Любові(прийти від кінця до початку).

Людина – Всесвіт у Всесвіті – Вічність у Вічності – Любов у Ненависті, Ненависть у Любові.
Визначення людина – душа – тіло + Дух. Отже Душа – Всесвіт, який виник в єднанні тіла і Духа – видимий образ Бога – фізичний стан його. Саме тому – Отець, Син, Дух. Душа – Життя. Син – тіло. Дух – Отець. Це є Любов – Мама. Таємниця Мами у здатності народжувати. Любов народжує Щастя – Дитина. Ось це є духовний всесвіт людини. Даний Всесвіт наповнений світами і вимірами Любові – частинками - клітинками, янголятками, митями – діти – Щастя – гармонія їхнього життя. Це ніщо інше, як плоди Духа святого:
1 Любов.
2 Радість.
3 Мир.
4 Довготерпіння
5 Благость
6 Милосердя
7 Віра
8 Кротость
9 Воздержання

І це є духовна Сім’я – відчуття Бога. Але родина Бога не обмежується своїми членами, так само, як і Вічність кордонами. Тому – Любити – примножувати(народжувати) Бога у собі, народжувати щастя...

Відображення цього духовного світу ми маємо можливість спостерігати у матеріальному. Матеріальний світ – Всесвіт.
Отже людина – Всесвіт у Всесвіті. Не здатність відчувати Бога в душі – будувати духовну сім’ю, спостерігаємо зовні.
Чому нездатність? Бо душа, як життєва дорога має початок і кінець(добро – зло, світло – морок, впорядкованість – хаос).
Матеріальне відображення(тіло) Бога стало кордоном між початком і кінцем не даючи їм змоги єднатись – розвиватися разом (у Гармонії). Тож хаос набувши більшого розвитку і став таємницею душі у людині. Бо людина почала розглядати у світлі присутність мороку – повірила в його існування. Що і стало поштовхом для його успішного розвитку. Ось так гріх увійшов у душу людини через тіло – людина його сама розвинула в собі, бо вона і є втіленням добра і зла – дерево життя. І доки людина буде відкривати в собі темну сторону доти плоди того дерева будуть смертю, що є злом. І лише, коли розвиток повернеться від кінця до початку, тоді буде народжуватися Життя – дитя Любові.
Тож маю сказати, що світ почав кінчатися з самого початку. І зараз набув такого піку, що ненависть заливає собою душі людей – повна чаша зла. Що у фізичному світі вимальовується, як катастрофа – загибель матерії. Чому?
Що сприяло, наприклад, глобальному потеплінню на планеті? Розвиток цивілізації. Цивілізація – відображення(тіло) гріха – мороку у душі.
Даний пік був у старому світі(по Біблії). Адже вже тоді Людина засліплена темнотою прагнула віднайти Бога у небі, будуючи високу вежу. Це є представлення падіння людської моралі, гноблення світла і нездатність бачити Його в собі. За чим послідував потоп.
І саме тоді Ной, був Світлом – частинкою, таємницею у мороці. Тому змальований потоп(винищення матерії) – розвиток Світла, де маленька частинка знову стала ідилією, гармонією нового початку – світ знову почався з кінця. І ця духовна подія передалася у зовнішній світ, як потоп. І як тільки-но він почався, то знову став закінчуватись. Аж до поки не з’явився Ісус – Син. Саме Він втілив на Землі новий розвиток Світла – став Світлом. Його шлях(фізичне життя) – розвиток у душі Любові. Та новий розвиток полягає не у смерті а в Житті. Бо Ісус помер(втратив тіло), але цим самим вознісся над смертю(гріхом, злом) – став вище – поглинув Любов’ю(собою) морок. Показавши цим самим, що Всесвіт(Бога) формує Світло і Воно непереможне, бо вже нема війни. Бо таємниця Любові – глибина почуття відкрилася у душі новим життям(новою душею) – сполученням душі з Духом. Отой намальований ескіз(прозорий) довершився(Духом) і тої миті ожив на картині Всесвіту. Так народився Бог. І Його народила людина – жінка. Аби стати мамою, треба стати жінкою. Аби стати жінкою, треба пізнати чоловіка. Аби бути чоловіком, треба пізнати жінку. Його народила жінка, бо душа кожної людини - жінка. Вона завагітніла Надією від самого Бога, аби виносити Віру і народити Любов. Любов – Адам і Єва нові у Єдиному організмі.
Тому кажу так: Бог – Душа. Душа – Адам і Єва(кінець і початок). Вони довго блукали один без одного. Але Сила Віри у Любов маленької зірочки, яка є втіленням Єви зробила її Великим Світлом - вмінням любити. Так Любов перемогла зло. І незламний Хаос віддався Любові впорядковуючи власний розгардіяш.
І ви стали свідками зцілення Любов’ю. Бо душа пронесла Її крізь цілу Вічність. Так само, як Ісус ніс свого хреста. Тому хрест Божий – Любов. Пронести Любов крізь вічність, вічність не років і не століть, а людських душ, живих і мертвих, вічність мрій, безсмертних слів – я тебе люблю.

А так, як зовнішній світ – відображення духовного, тому маєте змогу спостерігати фізичний кінець.
І тільки ті, чия душа відкрила в собі таємницю Любові – глибину цього прекрасного почуття(а не морок –темну цяточку), мають змогу відчути Початок.
Бо світ завжди починається з кінця. Тільки цього разу Початок супроводжується Вічним Днем – Світлом.

Бо Бог це не просто Любов, а Вміння любити. Любити ближнього, як самого себе. Адже своїм умінням любити зірочка осяяла морок так, що він засяяв її любов’ю.
Людина живе всередині Творця і Творець живе всередині людини. Людину наповнює Природа і оточує Природа. Але є тіло, ним керує фізичний розум, фізичний розум має свій окремий світ – нервову систему, яка розповзається по всьому тілу, обвиває його(як змій) – плете свою сітку покори йому. Ту гнучку сітку називають психікою. І помилково шукають у ній Бога шляхом науки і психофізичної можливості тіла.
Але так, чи інакше, як би людина не прагнула віднайти ключ до душі, не знайде. Бо єдиним ключем є сам Бог – Сила Віри. Те, що по за людською логікою. І ось тому психіка, лишається гнучкою сіткою, стінки якої розтягують обґрунтуванням фізичного розуму.
А Сила Віри – відсутність сітки і будь-яких стінок... Бог народжується у Вірі.
І якщо у звичному людському сприйнятті віра то є відсутність знань де Бога шукають у церкві. То я кажу: справжня Віра - Сила(Бог) – здатність проникати у надприродний світ(занадто реальний) – власну Душу і за межі її(Вічність не має меж).

Мораль байки

Жах, що коїться!
Світ аж кишить «живими богами, та «пророками». Різноманітна кількість релігій, і всі світяться своєю неперевершеною красою – «істиною».
Кожен пастир має свою отару, і пасе своїх овець. Вівці перебігають з одного табуна в інший у пошуках «справжньої істини». Але так і не знаходять її. Ні в церквах православних, ні в сектах, ні в якихось інших релігіозних угрупувань.
«Живі боги» один одного називають сатаною. А отара тим часом пасе траву. Треба добре жувати, аби не подавитись «істиною», яка може загубитися у ній.

Схаменіться люди!
Бо кінець про який вам говориться, це перш за все, кінець Любові у душі. І вона вже давно набула початку свого кінця, ще з самого початку світу, що почався з кінця... Це коло, коло людських почуттів. Боротьба добра і зла у душі людини – формування особистості. Коли ти сам обираєш. Ким бути: хорошим, чи злим. А у кожному є плюс і мінус. І це є енергія. Так само, як кінець і початок. Це є Енергія, певний заряд емоційний, який штовхає – рух. Рух – життя. Ось це треба усвідомити.
А головне – Любов духовна(плюса і мінуса всередині душі) і є життям людини. Але ж плюс і мінус не займаються сексом.
Тому фізична любов, відображення духовної, але дзеркало криве виявилося показуючи фізичний секс. Ось він і є представленням розвитку душі кожної людини окремо. Це те, що людина спромоглася осягнути у розумінні Бог.
Бо людина під словом любов розуміє фізичну близькість. А гармонію створює поєднуючи секс з душею, називаючи почуттям.
А кінець про який говориться(пишеться) – це кінець даної свідомості людини. Бо душу треба поєднувати з Богом, а не з тілом. А душа – це поєднання тіла і Духа. Тож Бог самотньо сидить маленькою частиною у кожній душі чекаючи на єднання(наче наречений на свою невісту). Душа – тіло – Дух. Тіло – перепона. І лише, коли тіло вмирає, тоді душа може поєднатись з Духом створивши союз – Гармонію Любові. І це довів Ісус.
Для чого усе це?
Аби пояснити природу смерті... Адже її нема.
Чому людина боїться померти?
На правді – це не смерть, а звільнення від тіла. Та тільки в тому випадку, коли впродовж життя усвідомиш і приймеш Любов духовну – єднання Бога з душею в собі.
Тому живіть, люди!
Бо для того людина народилася аби жити!
Бо життя не скінчується, коли помирає тіло. Саме тоді життя набуває абсолюту – вищий рівень розвитку.
Бо ми живемо не для того аби їсти. Їмо не для того аби жити.
Живіть несучи на плечах хрест Божий – Любов – несучи в душі Любов.
У фізичному житті це зображено, як Ісус несе свого хреста, на котрому Його розіпнуть – смерть тіла(фізичного життя). Але ж він Воскрес...
Так і в загальному – весь світ(природа) несе свій хрест – життя людей у ній(Любов). І настане час, коли ту любов розіпнуть(люди себе розіпнуть – помруть – катастрофа). І тільки ті, хто вірить у безсмертя воскреснуть і вознесуться новим життям у новому світі, що є вищим за розвитком.
А що буде з іншими? Вони будуть хоронити своє тіло впродовж віків – це є ад – незмога душі воз’єднатися з Богом. Тому ті, потраплять у ад – вогнене озеро(написано в Біблії).
Зараз Ад на Землі – кінець.
Тому треба летіти у «космос» але без скафандрів, бо вони притуплюють відчуття.

А на справді мені жаль. Бо не хочете усвідомити, що це турбота про вас.
Кінець і Початок(Бог) прийшов аби захистити вас, кожного.
Так само, як у Біблейській легенді Йосип став намісником фараона – другою людиною в Єгипті, аби вберегти своїх близьких від голоду, що був тоді там сім довгих літ – турбота, Любов Господа.
Та вони так і не зрозуміли цього – його браття і народ його.
Історія повторюється – настає голод Любові. І тому є той, котрий втамує вашу спрагу і голод... Але не усвідомите цього доти, доки не прийдете спраглі і змучені і не поклонитесь Йому. Той сидить глибоко у вашій Душі на Камені своєї абсолютності і марить сном серцевої вразливості... І коли ви прийдете, то Він наповнить ваші кишені Любов’ю це скарб. Істинні скарби на небі...

Нелюбов(не хочу казати ненависть) виснажує людину байдужістю, чи не так?
Тому я пропоную усміхнутись, так солодко аби можна відчути ложку дьогтю. Тої ж миті потечуть сльози. І якщо вони будуть сльозами розкаяння, Любов усміхнеться вам у відповідь. І приголубить і зігріє, нагодує і напоїть...як мама. Бо Любов тільки Любить і ніколи не карає, бо навіть кара її – Любов. То я молю Господа аби Він покарав людей своєю Великою, Безкраєю Любов’ю.
І якщо людина хоче бачити у Світлі темряву - кінець, то це її кінець – смерть. Але якщо у Світлі(Любові) людина бачить таємницю – глибину цього прекрасного почуття, вона усвідомить Початок.

Я глибоко сподіваюся, що Ти, Читачу, зрозумів мої слова, розуміння закладено по за ними( у Твоїй душі). Надіюся, що відчуєш зцілення Любов’ю.