Мобильная версия Йога по Україні
Вензель Развитие человека / Human development Суббота, 06 Мар 2021, 09:04 Вензель Развитие человека / Human development

Главная Банк Зеркало Человека Йога-знание - школа Способности человека - универ улица Счастья улица Любви Quantum улица Красоты
Деньги Погода улица Истины Ψ Механика Лунная улица Дети Площадь Встреч Приоритеты общества Интернет Clas Yoga Рай и Ад
Будущее Личные переживания Резонансы нервной системы Внутренние исследования Выпускники Объявления и сайты Регистрация Вход
Вензель ресурсы Человек Вы вошли как "Искатель" Вензель ресурсы Человек
Подарок - Бесплатное электричество · · [ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
  • Страница 1 из 1
  • 1
Площадь Встреч » Новые исследования психики (развитие психологии, основы человека) » Архив » Зцілення Любов'ю (Стара-стара казка)
Зцілення Любов'ю
Светлана_КедикДата: Пятница, 25 Май 2007, 13:33 | Сообщение # 1
Человек: Первооткрыватель
Общество: Пользователи
Деятельность: 77
Награды: 0
Репутация: 0
Статус: Offline
Вчора я плакала. Бо було вчора. Те, що було робило приємно моєму тілу. Тіло задоволено слухалось, і робило те, що він хотів, але то був не ти.
Тому я вирішила не відчувати тіло, а тільки мить насолоди, яка лягала нашими з тобою думками. Я плакала, не тоді... потім... після того, що було, так аби він не бачив. Він – моє тіло. Ти – душа. І я розриваюсь між вами обома. Обох маю, обох люблю. Якби був хтось один, то щастя було б абсолютним, як Бог. Але вас двоє – я. Бо я складаюся з тіла і душі.
Не хочу нікого з вас ображати, але знаю, чого хочу більше. Не хочу ображати, бо люблю. А Любов не обуза і не образа.
Та я знаю чого хочу більше – звільнення від тіла. Тому звільняюсь, залишаю спогад від учорашнього і йду. Звільняюсь із каторги... Хіба від каторги можна звільнитись? Можна, коли хочеш жити душею.
Тепер моя душа завжди гола і боса, просто тіло її прозоре – він(частина того, що в мені) , без нього не було б у мене тебе. А без тебе – мене. Бо виховав мене для тебе, мій Боже. Ти пробач за маленьку букву. Та я вже якось казала, що букви значення не мають. Ти взагалі перестав ними розмовляти. Букви – тіло. А ти хочеш душу, як і я. Тіло знає, що в мене є ти – душа. І він настільки захоплюється нею(мною), що починає любити метелика, і навіть відпускає літати. Сам залишається на грішній землі, а мене відпускає на святу. Відпускає і чекає повернення. Але розуміє, що одного разу я не повернусь. Одного разу з тобою вистачить, аби відчути мить насолоди, яка літає Істиною у наших душах. У нас одна душа на двох. І не дивно, що твоя половина, яка в мені, начебто повертається до тебе. А моя, яка в тобі – до мене...
Ось так загубився Бог у тілах людей, з надією, що вони Його віднайдуть.
Кожна Його частинка, самотньо сидить на Камені своєї абсолютності і марить вразливістю серця. Але людей серце Бога не вражає. Вражає похоть тіла(по-своєму, також серце). Саме тому я стала мамою – серцем Бога. Аби через мене – жінку вони прийшли до Тебе. Бог одружений, ось уже цілу вічність. Але з власної помилки, яка навчила людей помирати, половинка його загубилась у чужому світі тіла. Тече кров’ю у судинах... Саме тому всі думають, що кров – смерть. Але я знаю, що кров – вода. Скоро нею наповняться усі ріки, озера, моря, океани. Тоді смерті буде більше. Та якщо придивитися, то її і зараз багато – скільки людей на планеті? Я не рахую, бо не вмію – дуже маленька. Букви ще впізнаю, але це не довго буде...
Мій розвиток росте - повертається в дитинство, бо я з Тобою. Мій Великий Боже, ти на стільки Маленький, що поміщаєшся у моєму дитячому серці... інакше, як би ти туди заліз, та ще й грався б там, бешкетував, гомонів і сміявся... обожнюю, коли смієшся...
Знаєш, наш світ, зовні і в середині – стара-стара казка. І я розповідаю її твоїми маленькими вустами, про тебе. Не всі вірять в казкове життя. Але воно є, бо інакше людина не придумала б такий жанр, як «казка». Власне, це ота маленька частинка Любові розповідає казочки, ніжить ними і голубить, і вчить. Аби повірити в діда Мороза треба бути дитиною.
Так от.
Давним-давно не було ні неба, ні сонця, ні місяця, ні зірок, а ні землі, а ні звірів і птахів, ні рослин...нічого не було, тільки темнота. А поміж неї жив Бог. І вирішив Він створити світ.
--- А хто такий Бог?
--- Хтось обіцяв, що буде слухати і не перебивати...
Спочатку створив Бог небо і землю. Та була вона пуста і ніхто не жив на ній, бо було дуже-дуже темно. І тоді сказав Бог: «Нехай станеться світло!» І тої ж МИТІ стало світло. Бог відділив світло від мороку. Світло назвав – ДНЕМ, а морок – НІЧЧЮ. І це був перший день на землі. Другого дня Бог намалював небо.
--- То Бог художник?
--- Дитина, яка дуже любить малювати, як ти...
І взяв він для неба дуже красиву фарбу, намалював небо і сказав, що воно синє.
--- А воно й справді синє!
--- Звісно, що синє... адже так сказав Бог.
А третього дня зібрав він усю воду до купи і назвав морем.
--- А як же річка?
--- Це море, тільки маленьке.
--- А як же океан?
--- Це море, тільки велике.
--- А як же озеро.
--- А це... морське око...
--- Яке око? То у моря є очі...
Тоді земля(суша) вкрилася різними рослинами, різними-різними кольоровими, красивими...
Але для того щоб рослини росли треба сонечко. Тому вирішив намалювати сонечко. А для ночі – місяць і зірочки.
Невдовзі він намалював риби у воді, тварини на суші, і птахи, які літають, бо з крилами. І нарешті вирішив створити людину. Але не міг підібрати фарбу для неї, тому взяв простий олівець і почав малювати. І вийшла в Нього людина, як Він – прозора(по образу Його і подобі).
--- То Бог прозорий?
--- Невидимий...
--- Мабуть у нього є шапка невидимка...
--- Мабуть...
Але такою, її не було видно на картинці. Тому Бог по намальованому ескізу почав ліпити людину з глини – грався(у пісочку).
Вийшла гарна лялька, тільки не була живою. Тому Бог подумав: якщо я вдихну у неї Свій Подих, то вона оживе. Так і сталося.
--- То подих Бога – життя?
--- Віра.
--- Як це?
--- Пам’ятаєш, був морок, наче суцільна ніч. Але у тій ночі загубилася маленька Зірочка, вона не просто стояла, чи висіла у просторі, а рухалася, як світлячок, отже була живою. Зірочка була дуже красивою , хоч і здавалася маленькою серед великої темряви. Вона була добра і щира, а ще наївна, бо дуже мріяла вирости більшою за морок. Вона думала: тоді я приголублю той морок і він стане добрим і вже не буде сіяти свою чорну пітьму. Саме тому що той морок сіяв свої темні частинки, які ніяк не давали зірочці рости, зірочка назвала його – хаосом, бо той морок завжди був непередбачуваним і невпорядкованим. І саме цим своїм бажанням - вірою стати Великим Світлом, Бог(Зірочка) створила цілий світ, силою своєї дитячої фантазії. Але коли Вона стала великою, то перетворилась на невидиму.
--- Правильно, зірочки видно тільки ніччю.
--- Молодець! Так і є.
--- А чому він захотів створити людину?
--- Зірочка була зовсім саменька, навіть тоді, коли стала Великим Світлом. Вона мала увесь світ, але не могла тримати його на долоні і милуватися його красою.
--- А чому ж Вона не уявила це?
--- Цікаве питання. Може, тому, що аж занадто вірила в себе і свої світлі сили.
Саме тому зліпила людину і маленькою частинкою у ній, тим подихом, якого вдихнула, пішла просторами власної землі. Так Богу було веселіше гратися, адже він винахідник, тому завжди придумовував нові ігри. Хіба не цікаво жити у своїй іграшці. Адже так він міг бігати по зеленій траві, стрибати, купатися у річці... Відчуття. Йому сподобалося відчуття світу зовні – через іграшку. Свою іграшку Він назвав Адамом.
--- То Бог – Зірочка стала Адамом.
--- Так.
--- Людина-Адам – тіло(іграшка), а Бог-Зірочка – подих.
--- Той подих називають Духом, бо невидимий, але відчутний.
Він грався на просторах землі, яка була, красивим садом. Там жили різні звірі, птахи, комахи, росли різноманітні дерева, і текли річки, чотири великі річки...
--- Як чотири океани...!
--- Та Сонечко, ти в мене мудра дитина...
--- А той сад був Раєм.
--- Ага.
Тож першою грою Адама стало всьому-всьому дати назви – ім’я. Але скоро це йому набридло, і стало знову сумно, не цікаво. Він дивився, на звірів, які бешкетували, слухав птахів, які гарно співали і вили гнізда... слухав річки, які хлюпали своїми маленькими хвилями, коли одиноко сидів на березі, відчував дотик вітру... це було прекрасно, але Адам(Зірочка, яка у ньому,) знову відчула себе самотньою. Адже у кожної звірини була пара. І тільки він був один. Йому захотілося ніжності. Якби хтось був поруч, схожий на мене, аби просто був... тоді мені не було б сумно – думав Адам. Зірочці захотілося приголубити свою іграшку(Адама), адже Вона так полюбила його... захотілося погладити його голівку, поцілувати, розказати на вушко казочку, а ще погратись... як мама. І вже наступного дня у Раю з’явилася жінка.
Люди розказували, що Бог(Зірочка) створив її з ребра Адама.
Але насправді, ця легенда складена була для того, аби люди зрозуміли, що Адам і Єва - одне ціле – ота маленька Зірочка – Бог, яка зробила своє дзеркальне відображення, вона завжди мріяла мати маму і тата аби бути їхньою дитиною. Тому стала втіленням усіх одночасно. А намалювала, як окремі тіла.
Адам дав ім’я жінці – Єва.
Зірочка була неймовірно щаслива, адже тепер у неї була родина – Вона.
Але посеред того саду(Раю) росло дерево «пізнання добра і зла». морок-хаос, який став маленьким, коли Зірочка стала великим Світлом нікуди не зник, просто вона, Зірочка, так сильно уміла любити, що він втратив силу чорноти – був безсилий перед нею і вже не міг сіяти морок, тільки піддаватися її казковим чарам Любові. Вона не могла його знищити, бо якби не було його, то не було б і її – вони співіснували разом. Тож те дерево стало, наче символом їх єднання – добро і зло. Це Бог їх гармонію співіснування, що всередині нього, так змалював на картині.
--- Пам’ятаєш на почтку, як було?
--- Так. Був навколо морок а в ньому загубилась маленька зірочка, наче світлячок.
--- Так. Тож тепер стало навпаки – багато Світла(сяйва від світлячка) і маленька цяточка хаосу. Та цяточка сиділа собі смиренно у зірочці і вчилась любити, аж до поки не з’явилося тіло. Зірочка – душа того тіла – життя, той самий подих. І якоїсь миті хаосу, як дуже маленькому захотілось побешкетувати і тому вирішив спокусити собою Єву – почав рости у її душі. На картинці це змальовано, так наче Єва з’їла яблуко, з дерева пізнання. А Бог не дозволяв з нього їсти.
--- Просто зірочка надто була наївною, і щиро вірила, що хаос її не обмане.
--- Так.
А він обманув Єву. Саме тому і зветься диявол, що означає обман. Та вона сама себе обманула – повернула свою душу у бік хаосу і піддалася його мороку, який з того дня почав рости, рости і рости... З’їла яблуко Єва, отже й Адам, бо вони ж одне ціле.
А намальовано так, наче змій(диявол) обманув Єву, а Єва спокусила Адама.
Зірочка знала про це, і їй було дуже прикро за свою темну половину. Та прикрість зветься – сумлінням. Адам і Єва не відчули його.
--- А як він її обманув?
--- Посіяв сумніви у душі про їхню майбутню смерть.
--- Вони почали боятися, що помруть?
--- Так. Коли насправді були безсмертними, мудрими, як Бог. Адже вони ним і були. Були ним – як втілення Світла.
Та з тої миті, як в душі посіялися перші сумніви, вони почали сумніватися у всьому на світі і боятися. А всім на світі був Бог(вони), тож стали сумніватися в собі і боятися себе. Так Рай став просто планетою Земля і місцем обману. Але це на картинці так намальовано. Бо намальовано те, що було у душі – всередині Бога. А у тій середині, зірочка знову сумувала, бо хаос затьмарював її сяйво. Душа тих іграшок(людей) з часом ставала, хаосом – великим темним, холодним космосом у якому губилися хороші риси людей, як окремі маленькі та великі планети. Так вони стали вигнанцями із Раю – із власної душі, бо душа почала перетворюватись на дім обману. Гармонію у хаосі створила зірочка, то хаос почав руйнувати її у ній – бо це ж були її фантазії... Тому далі малював картину світу (гріх).
--- А що таке гріх?
--- Переступ волі Божої.
Зірочка, перебуваючи в темряві, була дуже хорошою. Усі її добрі якості: доброта, щирість, вміння любити, наївність... були її окремим світом, у якому ці якості жили маленькими янголятками. А чорна пітьма, яку сіяв хаос була злом, тому, що завжди робив перепони світлим янголяткам – затьмарював собою фантазію – казочку зірочки. Прозорі янголятка, схожі на Зірочку, адже це і була Зірочка вирішили допомогти злу стати добрим. Так і сталося, адже був створений світ Світла. І зло вже геть було забуло про свою злість, воно також літало у Світлі прозорим янголятком. Аж до поки Світло не зліпило людину схожу на себе, тільки крила не зліпились.
--- Чому? Тоді людина літала б, як птах, і була б янголом.
--- А крила, дитинко, були, тільки невидимі.
Ось цим і скористався янгол, який знову породив у собі зло, таким чином пішов проти волі, проти фантазії Зірочки, адже у її фантазії жило Світло, а він почав сіяти морок – хаос. А його окремі частинки пітьми також були його окремим світом – янголами. Але після зради Світло назвало їх одним словом – гріхом. І події в душі почали розгоратися зовні - на картині. Так само, як день змінює ніч і навпаки, так міняли своє розташування і вплив на людину Світло і Морок. Так само, як приходили пори року і змінювали тепло на холод, так само росли почуття всередині людини – у душі. Але це відбувалося у кожній людині особисто. Адам почав відчувати окремо від Єви. І коли їй хотілося світла, він прагнув мороку і навпаки. Так вони стали окремими. Маючи в душі багато сумнівів(хаосу) відчужилися одне від одного, наче білий колір та чорний. Світло репетувало і прагнуло єднання – бажало любити, надіючись, що своєю любов’ю знов завоює серце хаосу. Морок репетував обманом втілюючи прагнення світла з’еднатись душею через фізичну близькість. І вийшло так, що вони опинилися на двох протилежних кінцях душі - кінець і початок. Так, як зірочка зробила крок любов’ю першою, то стала початком. А морок- кінцем. Саме тому світ почався з кінця.

Байка у казці

Отже: була темрява, а в ній краплина світла. Вони жили одне у одному створюючи таким чином гармонію життя. Гармонія темряви полягала у хаосі. Гармонія світла полягала у Впорядкованості. Хаос і Світло – два різні світи. У яких вирувало життя. А життя невгамовний рух власного розвитку. Наче поділ на клітинному рівні(оті маленькі янголятка). Саме тому маленька Зірочка(Світлячок) розвинула себе Великим Світлом. На стільки Великим, що поглинула собою розвиток Хаосу. Перемога Зірочки була у вмінні сяяти – Любити. А перемога Хаосу – у вмінні сприймати сяйво. Тому їхній союз виявився Любов’ю. Гармонією тої Любові було спільне Життя, яке названо Абсолютом. Іїній союз був сильним, як Камінь – твердим і стійким... Так виник організм названий Богом, або Любов, що одне й те саме. Камінь абсолютності – міцний союз Життя - Гармонія. Гармонія Любові – Бог. Живий організм – прозорий, можна порівняти з медузою. Медуза – найпростіший організм, що є на планеті. Але вона найдивовижніша, найкрасивіша, най чаруюча... і всі ці її принади у прозорому стані. Зате виблискують і манять, наче маленька хвиля світла, яка виникла і зникла, виникла і зникла... як блискавка... як імпульс... але залишила після себе враження – здивування, задоволення, таємничість... у яку хочеться поринати знову і знову... – Емоція. Любов – Емоція. Бо у тому світлому почутті є таємниця – краплина темноти. Але насправді – це глибина того світлого почуття. Отже, нема таємниці.
Любов – Вогонь. Він світить, але таємниця його у вмінні гріти. А таємниця його язиків у вмінні мовчати. Та коли таємниця стає краплиною нерозуміння – темноти, тоді вогонь пече, а язики кричать болем. І тому: Бог – Любов. Любов – таємниця. Таємниця – глибина почуття.

Ненависть і Любов – Кінець і Початок, Зло і Добро – два кінці дороги – Всесвіт. Усе є Бог – Вічність. У Вічності немає кордонів, бо це коло – початок у кінці, кінець у початку... Та якщо у Любові є таємниця – глибина світлого почуття. То у Ненависті також таємниця – глибина Світла, його пізнання. Тому існує термін – від Любові до Ненависті один крок і навпаки.
І тому можна завжди з Ненависті навернутись до Любові(прийти від кінця до початку).

Людина – Всесвіт у Всесвіті – Вічність у Вічності – Любов у Ненависті, Ненависть у Любові.
Визначення людина – душа – тіло + Дух. Отже Душа – Всесвіт, який виник в єднанні тіла і Духа – видимий образ Бога – фізичний стан його. Саме тому – Отець, Син, Дух. Душа – Життя. Син – тіло. Дух – Отець. Це є Любов – Мама. Таємниця Мами у здатності народжувати. Любов народжує Щастя – Дитина. Ось це є духовний всесвіт людини. Даний Всесвіт наповнений світами і вимірами Любові – частинками - клітинками, янголятками, митями – діти – Щастя – гармонія їхнього життя. Це ніщо інше, як плоди Духа святого:
1 Любов.
2 Радість.
3 Мир.
4 Довготерпіння
5 Благость
6 Милосердя
7 Віра
8 Кротость
9 Воздержання

І це є духовна Сім’я – відчуття Бога. Але родина Бога не обмежується своїми членами, так само, як і Вічність кордонами. Тому – Любити – примножувати(народжувати) Бога у собі, народжувати щастя...

Відображення цього духовного світу ми маємо можливість спостерігати у матеріальному. Матеріальний світ – Всесвіт.
Отже людина – Всесвіт у Всесвіті. Не здатність відчувати Бога в душі – будувати духовну сім’ю, спостерігаємо зовні.
Чому нездатність? Бо душа, як життєва дорога має початок і кінець(добро – зло, світло – морок, впорядкованість – хаос).
Матеріальне відображення(тіло) Бога стало кордоном між початком і кінцем не даючи їм змоги єднатись – розвиватися разом (у Гармонії). Тож хаос набувши більшого розвитку і став таємницею душі у людині. Бо людина почала розглядати у світлі присутність мороку – повірила в його існування. Що і стало поштовхом для його успішного розвитку. Ось так гріх увійшов у душу людини через тіло – людина його сама розвинула в собі, бо вона і є втіленням добра і зла – дерево життя. І доки людина буде відкривати в собі темну сторону доти плоди того дерева будуть смертю, що є злом. І лише, коли розвиток повернеться від кінця до початку, тоді буде народжуватися Життя – дитя Любові.
Тож маю сказати, що світ почав кінчатися з самого початку. І зараз набув такого піку, що ненависть заливає собою душі людей – повна чаша зла. Що у фізичному світі вимальовується, як катастрофа – загибель матерії. Чому?
Що сприяло, наприклад, глобальному потеплінню на планеті? Розвиток цивілізації. Цивілізація – відображення(тіло) гріха – мороку у душі.
Даний пік був у старому світі(по Біблії). Адже вже тоді Людина засліплена темнотою прагнула віднайти Бога у небі, будуючи високу вежу. Це є представлення падіння людської моралі, гноблення світла і нездатність бачити Його в собі. За чим послідував потоп.
І саме тоді Ной, був Світлом – частинкою, таємницею у мороці. Тому змальований потоп(винищення матерії) – розвиток Світла, де маленька частинка знову стала ідилією, гармонією нового початку – світ знову почався з кінця. І ця духовна подія передалася у зовнішній світ, як потоп. І як тільки-но він почався, то знову став закінчуватись. Аж до поки не з’явився Ісус – Син. Саме Він втілив на Землі новий розвиток Світла – став Світлом. Його шлях(фізичне життя) – розвиток у душі Любові. Та новий розвиток полягає не у смерті а в Житті. Бо Ісус помер(втратив тіло), але цим самим вознісся над смертю(гріхом, злом) – став вище – поглинув Любов’ю(собою) морок. Показавши цим самим, що Всесвіт(Бога) формує Світло і Воно непереможне, бо вже нема війни. Бо таємниця Любові – глибина почуття відкрилася у душі новим життям(новою душею) – сполученням душі з Духом. Отой намальований ескіз(прозорий) довершився(Духом) і тої миті ожив на картині Всесвіту. Так народився Бог. І Його народила людина – жінка. Аби стати мамою, треба стати жінкою. Аби стати жінкою, треба пізнати чоловіка. Аби бути чоловіком, треба пізнати жінку. Його народила жінка, бо душа кожної людини - жінка. Вона завагітніла Надією від самого Бога, аби виносити Віру і народити Любов. Любов – Адам і Єва нові у Єдиному організмі.
Тому кажу так: Бог – Душа. Душа – Адам і Єва(кінець і початок). Вони довго блукали один без одного. Але Сила Віри у Любов маленької зірочки, яка є втіленням Єви зробила її Великим Світлом - вмінням любити. Так Любов перемогла зло. І незламний Хаос віддався Любові впорядковуючи власний розгардіяш.
І ви стали свідками зцілення Любов’ю. Бо душа пронесла Її крізь цілу Вічність. Так само, як Ісус ніс свого хреста. Тому хрест Божий – Любов. Пронести Любов крізь вічність, вічність не років і не століть, а людських душ, живих і мертвих, вічність мрій, безсмертних слів – я тебе люблю.

А так, як зовнішній світ – відображення духовного, тому маєте змогу спостерігати фізичний кінець.
І тільки ті, чия душа відкрила в собі таємницю Любові – глибину цього прекрасного почуття(а не морок –темну цяточку), мають змогу відчути Початок.
Бо світ завжди починається з кінця. Тільки цього разу Початок супроводжується Вічним Днем – Світлом.

Бо Бог це не просто Любов, а Вміння любити. Любити ближнього, як самого себе. Адже своїм умінням любити зірочка осяяла морок так, що він засяяв її любов’ю.
Людина живе всередині Творця і Творець живе всередині людини. Людину наповнює Природа і оточує Природа. Але є тіло, ним керує фізичний розум, фізичний розум має свій окремий світ – нервову систему, яка розповзається по всьому тілу, обвиває його(як змій) – плете свою сітку покори йому. Ту гнучку сітку називають психікою. І помилково шукають у ній Бога шляхом науки і психофізичної можливості тіла.
Але так, чи інакше, як би людина не прагнула віднайти ключ до душі, не знайде. Бо єдиним ключем є сам Бог – Сила Віри. Те, що по за людською логікою. І ось тому психіка, лишається гнучкою сіткою, стінки якої розтягують обґрунтуванням фізичного розуму.
А Сила Віри – відсутність сітки і будь-яких стінок... Бог народжується у Вірі.
І якщо у звичному людському сприйнятті віра то є відсутність знань де Бога шукають у церкві. То я кажу: справжня Віра - Сила(Бог) – здатність проникати у надприродний світ(занадто реальний) – власну Душу і за межі її(Вічність не має меж).

Мораль байки

Жах, що коїться!
Світ аж кишить «живими богами, та «пророками». Різноманітна кількість релігій, і всі світяться своєю неперевершеною красою – «істиною».
Кожен пастир має свою отару, і пасе своїх овець. Вівці перебігають з одного табуна в інший у пошуках «справжньої істини». Але так і не знаходять її. Ні в церквах православних, ні в сектах, ні в якихось інших релігіозних угрупувань.
«Живі боги» один одного називають сатаною. А отара тим часом пасе траву. Треба добре жувати, аби не подавитись «істиною», яка може загубитися у ній.

Схаменіться люди!
Бо кінець про який вам говориться, це перш за все, кінець Любові у душі. І вона вже давно набула початку свого кінця, ще з самого початку світу, що почався з кінця... Це коло, коло людських почуттів. Боротьба добра і зла у душі людини – формування особистості. Коли ти сам обираєш. Ким бути: хорошим, чи злим. А у кожному є плюс і мінус. І це є енергія. Так само, як кінець і початок. Це є Енергія, певний заряд емоційний, який штовхає – рух. Рух – життя. Ось це треба усвідомити.
А головне – Любов духовна(плюса і мінуса всередині душі) і є життям людини. Але ж плюс і мінус не займаються сексом.
Тому фізична любов, відображення духовної, але дзеркало криве виявилося показуючи фізичний секс. Ось він і є представленням розвитку душі кожної людини окремо. Це те, що людина спромоглася осягнути у розумінні Бог.
Бо людина під словом любов розуміє фізичну близькість. А гармонію створює поєднуючи секс з душею, називаючи почуттям.
А кінець про який говориться(пишеться) – це кінець даної свідомості людини. Бо душу треба поєднувати з Богом, а не з тілом. А душа – це поєднання тіла і Духа. Тож Бог самотньо сидить маленькою частиною у кожній душі чекаючи на єднання(наче наречений на свою невісту). Душа – тіло – Дух. Тіло – перепона. І лише, коли тіло вмирає, тоді душа може поєднатись з Духом створивши союз – Гармонію Любові. І це довів Ісус.
Для чого усе це?
Аби пояснити природу смерті... Адже її нема.
Чому людина боїться померти?
На правді – це не смерть, а звільнення від тіла. Та тільки в тому випадку, коли впродовж життя усвідомиш і приймеш Любов духовну – єднання Бога з душею в собі.
Тому живіть, люди!
Бо для того людина народилася аби жити!
Бо життя не скінчується, коли помирає тіло. Саме тоді життя набуває абсолюту – вищий рівень розвитку.
Бо ми живемо не для того аби їсти. Їмо не для того аби жити.
Живіть несучи на плечах хрест Божий – Любов – несучи в душі Любов.
У фізичному житті це зображено, як Ісус несе свого хреста, на котрому Його розіпнуть – смерть тіла(фізичного життя). Але ж він Воскрес...
Так і в загальному – весь світ(природа) несе свій хрест – життя людей у ній(Любов). І настане час, коли ту любов розіпнуть(люди себе розіпнуть – помруть – катастрофа). І тільки ті, хто вірить у безсмертя воскреснуть і вознесуться новим життям у новому світі, що є вищим за розвитком.
А що буде з іншими? Вони будуть хоронити своє тіло впродовж віків – це є ад – незмога душі воз’єднатися з Богом. Тому ті, потраплять у ад – вогнене озеро(написано в Біблії).
Зараз Ад на Землі – кінець.
Тому треба летіти у «космос» але без скафандрів, бо вони притуплюють відчуття.

А на справді мені жаль. Бо не хочете усвідомити, що це турбота про вас.
Кінець і Початок(Бог) прийшов аби захистити вас, кожного.
Так само, як у Біблейській легенді Йосип став намісником фараона – другою людиною в Єгипті, аби вберегти своїх близьких від голоду, що був тоді там сім довгих літ – турбота, Любов Господа.
Та вони так і не зрозуміли цього – його браття і народ його.
Історія повторюється – настає голод Любові. І тому є той, котрий втамує вашу спрагу і голод... Але не усвідомите цього доти, доки не прийдете спраглі і змучені і не поклонитесь Йому. Той сидить глибоко у вашій Душі на Камені своєї абсолютності і марить сном серцевої вразливості... І коли ви прийдете, то Він наповнить ваші кишені Любов’ю це скарб. Істинні скарби на небі...

Нелюбов(не хочу казати ненависть) виснажує людину байдужістю, чи не так?
Тому я пропоную усміхнутись, так солодко аби можна відчути ложку дьогтю. Тої ж миті потечуть сльози. І якщо вони будуть сльозами розкаяння, Любов усміхнеться вам у відповідь. І приголубить і зігріє, нагодує і напоїть...як мама. Бо Любов тільки Любить і ніколи не карає, бо навіть кара її – Любов. То я молю Господа аби Він покарав людей своєю Великою, Безкраєю Любов’ю.
І якщо людина хоче бачити у Світлі темряву - кінець, то це її кінець – смерть. Але якщо у Світлі(Любові) людина бачить таємницю – глибину цього прекрасного почуття, вона усвідомить Початок.

Я глибоко сподіваюся, що Ти, Читачу, зрозумів мої слова, розуміння закладено по за ними( у Твоїй душі). Надіюся, що відчуєш зцілення Любов’ю.

 
Площадь Встреч » Новые исследования психики (развитие психологии, основы человека) » Архив » Зцілення Любов'ю (Стара-стара казка)
  • Страница 1 из 1
  • 1
Поиск:

Сайт создан в системе uCoz.
Развитие человека / Human development © Аллига Тэр, 2006-2021.

Rambler's Top100 Развитие человека / Human development (humanity) ТОП-777: рейтинг сайтов, развивающих Человека Твоя Йога