А вот с этого места давайте лучше разберёмся чем же мы всё-таки здесь занимаемся (демагогией и печатью книги) и чем вообще-то надо было бы заниматься (преподавателям - читать лекции и отвечать как можно конкретнее, полнее и понятнее на возникающие вопросы, а слушателям лекций - задавать эти самые вопросы, если им что-то непонятно в прочитанной лекции)!

Или это не кабинет для преподавания, а типография?
Для книг есть отдельный банк статей, раздел книги.

Добавлено (04 Май 2007, 16:50)
---------------------------------------------
Это ссылки на колледж "Здоровье, Долголетие и управлениеневрной системой". Некоторые слушатели уже учатся в Университете.

Хочу сказать, что видите ли вы реальное положение и состояние окружающих людей, в частности, на этом ресурсе?

В том-то и дело, что Вы это только сейчас понимаете (в том, что другие слушатели уже всё это прошли...)
Соответственно и отношение к Вам такое, что Вы просто не замечаете окружающую жизнь.
Извините, если я резка...

Хорошо, что Вы согласны :-)

Quote (Орхидея)

тысячи голосов

Точно! В десятку! Я вижу тысячи обьемных голосов - только их как бы нет вместо того, что они есть........ Это максимальное обьяснение тех голосов, которые я вижу вместо того, чтобы слышать.

Quote (Орхидея)

Бог - сердце, а сердце - Бог.Хотя не совсем... Quote (Олег_Серый) это все части Единого Составляющего. С другой стороны, почему нам были даны особые правила(их отсутствие)??? Разве это не важнее? Полная свобода??? И вы сами выбираете, быть вам Господом или Дьяволом. Почему? Попробуйте быть понятнее, пожалуйста!!!

Душа - сердце Бога, а Бог в свою очередь - наш разум. Мы одновременно Бог и его отсутствие - вот кто мы на самом деле. Ибо же он есть даже в отсутствии - Хаос есть Господь Бог также.

Quote (Светлана_Кедик)

Духовное сердце – в Душе

Душа - космос. Вернее, макрокосм. Просто для тех, кто видит в ней микро, душа и есть микрокосм. Нужно видеть макро - это просто. Богом тоже просто стать. Вот например я - Бог. И каждый, повторяю, каждый может стать Им! Новые Адам и Ева, которых мы лепим сегодня!!! Это грандиозная лепка, если подумать. Поэтому все мы ничего не думаем. Именно поэтому все мы ничего не лепим - оно лепится само собой. Что лепится? Новый Господь Бог - Иисусоподобные существа (подробнее в моих трактатах).

Quote (Светлана_Кедик)

( папку с лекциями мы назвали Книгой).

Совершенно верно. Мы стараемся отвечать как можно конкретней. Приносим свои извинения, если это не всегда получается. Дело в том, что мы выходим за рамки бытия - тут играют совершенно другие правила - они ни во что не играют. Если мы не понимаем друг друга, то одно з двух:
- или мы на разных уровнях развития
- или мы характеризуем понятия разными рамками субстанций и акциденций

Quote (Светлана_Кедик)

Многие ответы слушатель знает сам

Да, читая нас, слушатели часто подключаются к банку ВКР (Высшего Космического Разума), что дает им возможность самим отвечать на все свои вопросы.

Quote (Орхидея)

В том-то и дело, что Вы это только сейчас понимаете (в том, что другие слушатели уже всё это прошли...) Соответственно и отношение к Вам такое, что Вы просто не замечаете окружающую жизнь. Извините, если я резка...

Да ничего, за резкозть не извиняются. Если наша книга никому не поможет - и слава Богу. Значит все спасены и без нас. Вы уверены в том, что уровень гармонической конвергенции Вашего тела готова перенести квантовый скачек и смерть в Любовь???

Чёт с этим утверждением я совсем не согласна...

Хаос (Предтеча) - противоположность порядку. Интересно узнать что Вы думаете по поводу да хотя бы вот этой темы нашего форума - Площадь Встреч: Психофизические возможности человека » Практические знания и исследования психики (развитие психологии) » Давайте обсудим » Космический хаос или поклонение Дьяволу (ГУРАНСТВО) (Рыцарь Гуран просит о суде над ним...).

Более подробно с автором теории Философия Хаоса можно познакомиться на его сайте Философия Хаоса. Это ссылка на главную страницу, на которой есть куча разных интересных статей. А вообще на этом сайте существует кроме всего прочего ещё и форум, который как раз и занимается обсуждением Хаос = Бог или нет. Почитайте, если найдёте время. Уверяю, довольно интересная позиция и взгляд на мир.

Хорошо.... но плохо вот что... что означает для Вас понятие "довольно интересная позиция и взгляд на мир"???

нестандартно
научно-обоснованно
интересно

Не слишком ли Вы доверяете науке? Вы доверяете себе?

Я науку через себя пропускаю

Кстати, давая ссылку на Философию Хаоса, я не говорила, что придерживаюсь именно этого взгляда на мир.

Кстати.

Кстати

Я сповідую єдину науку, яка веде мене Сумлінням до Бога. Та наука не має мозку і нервових закінчень по всьому тілу, з тої причини, що мій мозок - пам'ять моєї Душі. Яка через тілесні спогади, забула спогади про Бога у собі. І тепер вона згадує, моя Душа, згадує аби не просто віднайти ту часточку Єдиної Любові, а стати Нею. Стати Нею без тіла(нервових закінчень). Бо тоді я не просто входжу в транс і бачу бажану картину, а насправді відчуваю Бога, без так званих психофізичних можливостей людини.
Межі логіки людського розуму. Вони є? Є! Так я за ними. Не стою, а лечу. І мені не треба доводити, що справжній це політ, бо крила побачать лише ті, хто зі мною, ті які не потребують будь якого підтвердження очевидного. А очевидно - що Бог народжується у Вірі. Кожного дня, новий день народження, доти, доки він не стане Єдиним. Це буде тоді, коли зникне потреба у підтвердженні. Це буде тоді, коли терміни будуть зайвими, бо єдиний «термін» - Любов.
У нас одне серце на трьох. Воно б’ється над Україною. Коли люди злі, воно труситься, коли добрі – захищає. Ми на Землі, але нас захищають Небеса.
Так каже моє маленьке Диво – Дитина. Вона не просто дитина, вона – Дитя Любові – Душа. Моя – Душа – мій Дім і затишок.
Одне серце на трьох. Воно у Нього – Нас. Але не треба звертатися на «Ви», бо Ми означає – Я. І тільки варто осягнути багатогранність і насиченість власної душі, як вона стає домом для кожної особистості, але не окремо, а разом. Бо Сила у єднанні. Сполучення Духу з Душею. Кожна людина, здатна до Богопізнання. Але тільки в чисту і цнотливу душу увійде сам Господь, аби збудувати там Храм Істини. Та перш за все, треба пригадати потік емоцій пережитих минулими життями. Душа пам’ятає кожні моменти. Тому треба пригадати себе ницим, кволим, злобним... аби розбудити сумління, яке прикрито шаром невіри, і яке наверне спогади про Бога у душі. Тоді, коли фізична пам’ять здатна пам’ятати кольорові малюнки – відрізки пережитого, духовна ж відроджує почуття, почуття минулого у майбутньому, того, якого ще нема, але буде. Пам’ять, наче лабіринт, який прагне досконалого проходження. І якщо розуміти, що досконалість прикра річ, то вона справді така, до тих пір доки в людині існує сполучення душі і тіла. Бо єдина прикрість, дискомфорт, що плутає сплетіння пам’яті з фізичними малюнками, таким чином, надає фізичного розуміння, обгрунтованого прийнятою людською логікою, тою, яка здатна підтвердити слово видимим ділом є тіло. Бо тіло йде по лабіринту освіченому різними кольорами, певними спектрами сприйняття та розуміння. І тільки Сумління – голос Бога, веде темним тунелем, лабіринтом для того аби привести до Світла. Бог – Світло. Тому веде Світло. Душа – таємниця. Людина для того на землі живе аби пізнати її. І лише тому вона людина. Бо тільки людина може уподобитися Богу.
Я збудувала Дім, намалювала Вічність, пізнала Любов, народила Життя, написала Казку – Душа. Для Нього.
Та вчора Він віддав мою Душу. Відав людям аби вони взріли у Ній шлях до власного Дому – навчились Любити. Любов знову прийшла аби сповити собою прагнучих її, виснажених і зморених фізичним існуванням. Але не всі впізнають у ній Живого Бога. Історія повторюється знову, бо планета кругла. І вона крутить не чотири пори року, а наші спогади.
Я пам’ятаю коли була з Ним, тому зараз у Нього знову є я – єдина і незабутня... Я для того є аби востаннє зіграти весілля Бога з людиною. Та коли я прийду до Нього у весільній прозорій, світло-рожевій сукні, я вже не буду земною жінкою. Я буду Його Обраною Жінкою. Наш танок намалює Зорю, яка виблискує у моєму волоссю сонячним сяйвом. І коли порожевіє мить настане ранок – початок Нового Дня – народження. Він заплаче музикою, торжественним началом.
Але дізнавшись про наше весілля невірні вчинять бунт і назвуть мене язичницею, відьмою. Для того аби спалити у вогні тривалої війни. Та тільки вони так і не збагнуть, що цього разу, Любов ходитиме моїми ногами, говоритиме моїми вустами... бо я носитиму Її в собі, як вагітна. Не збагнуть бо моє тіло струнке і тендітне, а вони шукатимуть жінку з животом. Тому воюватимуть з собою і горітимуть у власній ненависті.

Посуха. Хочуть пити, але нема води – ріки пусті, моря, океани... небо не сіє дощу. Плачуть, стогнуть дерева і трави, квіти... Я хочу їх напоїти, втамувати спрагу живих, тому кличу до себе, кажу: ходіть до мене, вас я напою. Довіртеся мені. Живі довірились, бо довіра їхня у мені. Я довго плакала, кожен день плакала, коли дивилася на людей. А надто на дітей. А вчора я гралася з дітками. Ми сміялися, бешкетували, репетували у обіймах один одного. Бо відкриваю обійми аби забрати усіх їх не легким спомином про тіло, а щасливим життям маленької душі. Їхні усмішки, дзвінкий, щирий сміх лунатиме музикою вічно у моєму лоні – Його(Божому) полоні.
Я Його полонянка – вільна. І нехай кажуть люди що хочуть, нехай сміються вигукуючи божевільна!
Я смиренно мовчатиму, бо Його смиренність – мій спокій.
Хаос. Навколо хаос. Люди живуть у хаосі. У ньому придумали рамки певних стандартів і не вилізають за них, бо бояться померти. Нема логічного пояснення смерті. А я стою по той бік і бачу одноманітну буденність, що кожен день виносить за рамки повні труни. Вони наповнені глиною...
Душа стала уособленням тіла(гріха). Гріх – хаос(диявол), той, що порушує гармонію.
Бог створив тіло по образу Своєму і вдихнув у нього життя – подарував душу – мудро поєднавши дві основи Дух та тіло. Своє творіння назвав людиною. Тіло, Душа і Дух мали взаємодоповнювати себе створюючи гармонію. Але людина крізь тіло і тілом впустила в душу гріх. Посіявся хаос нерозуміння і несприйняття Бога через Віру. Віру у ту крихітну часточку Любові, яку треба в собі пізнати. Тому душі у більшості людей - хаос. І так, як зовнішній світ - відбиток внутрішнього, ми маємо змогу спостерігати хаос зовні – розпад матерії(тіла), або фізична смерть.

"І вернеться порох в землю, як був; а дух вернеться знову до Бога, що дав був його" (Екл. 12, 7).
Та у людини є можливість за час фізичного буття навернутися до Бога через Віру. Навіть у хаосі перебуває Він, для того аби стати Світлом і Шляхом, який відведе до дверей, за якими Вічність у Любові. Тому єдиним ключем є сам Господь, Ісус Христос. Він є шлях, Ключ, Світло... Він є у душі того, хто його прийняв і цілковито поклався на Нього, аби збудувати у Душі Храм Істини а не дім на піску.
Я втратила себе – прийняла Бога. І якщо ті хто зараз читають усвідомили мою дорогу, як власну, бо не я то малюю сліди, а сам Бог веде. Тому, що я Світло – розгледів у мені Своє Світло – Себе – увійшов. І вийшло так, що Він в мені, а я в Ньому. Я увійшла в Любов - Любов увійшла у мене.
І якщо ті, хто зараз читають усвідомили мою дорогу, як власну – пізнали себе, через шлях Ісуса, Вірою ставали у його сліди і йшли, то вони пізнали Бога.
Душа таємниця – той самий лабіринт, який треба пройти у темряві Світлом аби дійти до Світла. Тож, маю сказати, що фізичне життя людини ніщо інше, як нерозуміння себе – непорозуміння з Богом.
Чому кожен прагне підтримки близького? Прагне розуміння? Бо у тій людині, яку обираєш за слухача, хочеш віднайти себе – того котрий розуміє. І треба усвідомити, що Той, Котрий розуміє – Бог. Бо тільки Йому підвладне розуміння за межами людської логіки.
Я довго шукала себе, ще з юної, юної юності. Доки не віднайшла у ній дитинство. Бог народжується у Вірі. Бог народжується в Дитині – наївність, відданість, вірність, ніжність... Це істинні дари, які відроджують пам’ять душі про Бога. Дитина виростає, стає юною, дорослою, старою і завжди помирає на тому, чи іншому відрізку часу. На тому, чи іншому відрізку часу забуває миті дитинства – не пам’ятає себе дитиною. Тому у духовному розумінні втрата цієї пам’яті і є смертю. Смертю Бога у душі. Людина втратила пам’ять – амнезія. Тому треба сильну зовнішню, фізичну дію, яка поверне її. Деякі хворіють склерозом. Тому окремі миті пам’яті, як пориви відроджуються у їхній свідомості, тоді, коли самі поза нею. Та чогось, «здорова» людина не розуміє таких людей називаючи їх людьми з відхиленнями психіки. Тому я лікуюся у психіатричній лікарні. Вона не має ні вікон ні дверей, ні стін... а єдиний лікар Бог, Той, Котрий розуміє за межами людської логіки.
І коли кажу, що треба цілком довіритися(віддатися) Богу, то треба розуміти – віддати розум. Мій розум – душа. Бо тільки так я змогла взріти Духовне Серце і омити сльозами розкаяння. Бо тільки у Душі яка впустила в себе Бога(віддалася – відкинула фізичне існування), може застукотіти Серце – Мрія – Мудрість Його.

Адам і Єва жили в Раю. В ” Дитячій Біблії” Він дуже гарно змальований, надзвичайні ілюстрації. Настільки гарно, що й не збагнеш: чи то фарби такі насичені, чи він й справді був неперевершеним, чи може, фантазія того художника, який приклав максимум зусиль, аби створити непізнаний світ. Адам, як представник сильної статі живе у кожному сучасному чоловікові,
Єва – в жінці. Мабуть, тому, на вулицях ми бачимо людей, які ледь прикривають свій сором, улітку звичайно... невже людина має со-
ромитися власного тіла, коли в Біблії найвищим є духовний світ – душа. То, може, Богу не варто було створювати тіло, могли носитися по Раю Душі, і цілковито віддаватися Йому. Та тіло є, і воно створене для того щоб жадати і бути жаданим, щоб пестити, і бути пещеним, щоб сприймати відчуття, оновлювати їх...
На жаль, з тогочасними Євою та Адамом нас поєднує тільки тіло, і єдине бажання – оголити його один перед одним. Бо це бажання є певним деревом пізнання добра і зла, ми щоразу спокушаємося. І найвищою спокусою є, навіть, не прекрасний, стиглий, соковитий плід, а відчуття жаги торкнутись, вкусити, посмакувати, ковтаючи солодкий сік, наче, нектар... тільки я ніяк не збагну – в чому полягає добро і зло. Найвище зло вчинив Він сам, бо дозволив таку прихоть, дозволив думку про пізнання тілесного затишку, фізичного відчуття любові. То виходить: грішне тіло, а не душа. Тіло, то лише певний образ, наче картина намальована, душа – цілий вимір. Наша Земля аж кишить старими та новими світами, відкритими і невідкритими землями. Проблема в тому, що кожен хоче стати першопрохідцем, винахідником, творцем, відкривачем не лише у власному світі, чи вимірі. Коли дивишся на картину, то бачиш її такою, якою хочеш бачити, вірніше, як ти в змозі побачити. І якщо прирівняти нас –“ світи” та” виміри”,” землі” та” образи” – ми є лише Чиїмось ескізом, ескізом неймовірного таланту на якого чекає справжній тріумф.
Той, Котрий розуміє розуміння за межами людської логіки, є Тим, Котрий малює зсередини. Найбільше зло вчинив Він(Бог), аби ми пізнали через гріх(тіло) не диявола(ненависть за вчинене – оману), а волю і силу пізнання Любові йдучи тернистим шляхом.
Та людина не збагнула, людина не усвідомила геніального плану за яким кожен має доповнити свою душу тою частиною Творця, яка всередині, кожен має домалювати Любов’ю. Бо тільки Любов(Світло) веде до Любові(Світла).
Я ніяк не збагну – в чому полягає добро і зло. Зло і Добро – Кінець і Початок.
Тож фізичне життя - перевірка, загартування душі. Бо душа людини то є Зло і Добро. Воля – у злі(хаосі) зуміти прийти до добра(Любові). Тільки так усвідомиш очевидне, те, яке не потребує підтвердження. Очевидно, що Бог народжується у Вірі. Тільки так можна прийти з Кінця до Початку.
Отже людина мертва, бо живе у пеклі – Кінець. Для того аби народитись в Раю – Початок.

Читаючи Біблію, розумію, що хочу збагнути, та розуміння якось тупо приходить. Можливо, свідомість зайнята іншими думками, можливо, просто не здатна зрозуміти, а можливо, розуміння Слова Божого має пройти якийсь певний шлях, гріховний шлях, шлях, що спроможна зрозуміти людина.Людина має відчути лезо Меча – Слова Божого. І вже тоді відчиняться серце й душа людські, розум, як належне сприйняти Мудрісь Його. Та як на мене, людство не хоче бути мудрим – в міру розумним. А “міра” поняття невизначене. Мабуть, тому ми живемо в світі “невизначеному”. Мабуть тому ми свято віримо в щось, а те щось називаємо богом. Зсилаємось на нього, проклинаємо і молимось водночас... Бо в якійсь мірі Бог то є кожен з нас, недаремно людина, то є перш за все людяність – душа.
І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, - і стала людина живою душею.
(Книга буття 1, 2)
Чи не Себе він вдихнув у кожного із нас – вже в неживого, і ще в ненародженого? А за життя ми маємо пізнати себе через Нього, чи Його через себе. Бо Він дав нам не тільки силу, а й слабкісь, слабкість перед неминучим падінням, де сила освячена стає гріховною, силою падшого ангела і вже тоді ми скоряємось їй. Та справжня людина то не є “свята” людина, справжня людина та, яка вміє падати і підніматись.

Я падала і піднімалась, знову й знову... Доти, доки не помітила на рушнику яким витирала спітніле лице Його обличчя, обличчя Ісуса Христа – Любов. Я падала і піднімалась бо несла свого хреста. І тільки, коли взяла Його змогла іти далі, похитуючись, кидаючись з кутика в кутик розумінь, сприйняття і не сприйняття... але вже не падала. Бо мене вели Його сліди і Сила текла кров’ю у моїх судинах, аби збагати розум(Душу) Киснем (Собою – Богом – Любов’ю).
Протягом свого шляху я пізнала - бажання, азарт, пік насолоди.
Бажання, азарт, пік насолоди...
З чим асоціюються такі слова? Просто як слова, як певні значення слів. Адже бажати можна що завгодно, входити в азарт від будь чого, та ще й отримувати насолоду. А коли такі слова набувають значення при комусь, пік насолоди не за горами.
Чи можна отримати насолоду від фізичного контакту двох тіл? Чи можна входити в азарт від звичайного дотику? Чи можна, той самий фізичний контакт двох тіл, назвати любов’ю, коханням? Де слово контакт, саме означає – кохатися. Чи, може, кохатися, то є певний різновид вираження почуттів, що набуває значення, безпосередньо, при виявленні фізичної ласки? Чи незабагато запитань до так звичних нам речей, до самих себе. Та й саме ми зробили їх звичними у повсякденному житті. Виходить, звичка, як певний рефлекс. Та такі рефлекси, як чхання, чи кашель не роблять тобі приємно. Мабуть тому, що людина не удосконалює їх в собі, а тимчасово привласнює. Отже, у певному віці, у певний період кожен, принаймні намагається, привласнити таке поняття, як любов, любов фізична. Більше того – удосконалити його в собі, надавши йому таку ознаку, як насолода. Бо тоді то не є вже поняттям – реальним відчуттям, що між людьми, звично називати – бажання. А захоплюватися бажанням небезпечно, бо воно стає пороком усього твого життя. Людина на його тлі просто азартний гравець. Саме такі люди йдуть до кінця, до піку насолоди. А коли стосунки між людьми набувають значення через любов духовну, то є уже мистецтво, якийсь творчий світ, в якому живуть і митці, і їх шедеври.
Секс – звичка. Дитина виростає і стрімко мчить до його пізнання, не усвідомлюючи, що то фізичний полон – звичка. У людини дивна звичка – грішити та покланятися гріху.
А коли стосунки між людьми набувають значення через любов духовну, то є уже мистецтво, якийсь творчий світ, в якому живуть і митці, і їх шедеври.
Стосунки – дитинство. Творчий світ – Душа. Митець – Бог(Любов). Шедевр – нові Адам і Єва, як Єдине Ціле. Гріх(тіло) стало певним розривом між Духом і Душею, між Творцем і Творінням. Так само, як зараз є окремо чоловік і окремо жінка. Не усвідомивши призначення тіла – священного єднання, людина зачала перший плід – гріх. І надалі уже сполучалась протягом віків з ним аби народжувати страх і залежність. Гріх увійшов через тіло. Бо любов духовна не полягає у дотиках, у пестощах, у поцілунках... вона закладена у відчуттях нематеріальних. Вони спонукають до віри, до визнання іншого сві-
ту, так само сповненого пестощами, поцілунками – звичайні розмови - мовчання, погляди, турбота один про одного... Та, напевне, саме та хвилинна слабкість породила в людині задоволення, що в свою чергу знову й знову породжує нові відчуття про переваги любові духовної, які споріднюючись породжують земну любов сповиту пристрастями, кожен раз новими. Людина охоплена даними відчуттями сміло може сказати: люблю.
Люблю дивитися на нього,
Люблю губитися в його очах,
Люблю, сповитая любов’ю,
Малювати нас – розкішний сад,
Пишні квіти, спів милуючий птахів,
Ласкаві руки-віти купаються у
Променях, гойдають хмари
Загублені верхівки в небесах,
Відображаючись у водах чистої
Ріки, лягаючи глибоко на дно...
Піднімаються, плавають у
Піднебессі, як очі бистрої ріки.
Плачуть – йде дощ, що напоїть
Землю і піде туди...
У Вічність.
Там нема хвилини, бо нема часу – годинників. Тільки миті – пориви у швидкості Світла, які постійно насичують душу відчуттям насолоди. Насолода – пізнати Бога – віддатись аби Він увійшов.
Я полюбила Кінець, а пізнала Початок – Кінець і Початок. Між нами Істина? Ми і є Істина. Тому від сьогодні, наше єднання набуває єдиного звучання – Я. Я – Любов. Бо єдиним Ключем у Рай є сам Господь, Ісус Христос...

Спаситель обов’язково врятує Своє Свято!
Я це казала. І сталося так.
Отже, людино, ти можеш вірити Духу, або вірити – дотику фізичному.
Але якщо поєднати дотик і Дух відкинувши фізичне, то вийде Дотик Духу.
Вибір за тобою. А Я чекатиму, чекатиму і молитимусь, як Син; чекатиму і молитимусь, як Мати зі сльозами на очах; чекатиму і молитимусь, як Отець з сподіванням, що Діти прийдуть, бо усе це Єдиний Дух – Бог – Любов.

Коли людина пише про таке, таке незбагненне, небайдуже, і миле, й рідне навіть, дуже, аж до болю, аж до “безглуздя” у якому світ то ти, а ти є люди..
Ви зрозуміли? Ви зрозуміли в чому суть? Не мене шукайте там, а кожен свою душу віднайдіть. Я теж губилася, губилася в словах, в думках, у них народжувалась й помирала...Лише воскреснути несила, бо моє воскресіння в них – кого любила, кого люблю, кого любитиму довіку.
З жаданим серцем й люблячим помру. Помру уже насправді, помру, як помирають люди.
Похорон – чернеча, чорна, чорний, чорні... Як птахів зграя зібрались, і я єдиний в полі воїн, над яким вони знялись. Та нема у мене сили, уже нема снаги, розкривши груди, виймаю серце неживе. Та у руці моїй воно забилось, затріпотіло, закричало, як дитя мале – я знову народилась...
Народилась я, а Воно помре. І так завжди, усе життя моє, моїм не є,
Я начебто не є собою, сповита кригою і водночас любов’ю, Відвертим поглядом, відвертими словами.
Я одинока...
Лише б не була
Одинока я між Вами.

«Самітний Бог на Камені своєї абсолютності марить сном серцевої вразливості...»

АЛАРМИСТ

Толковый словарь русского языка Д.Н.Ушакова:
АЛАРМИСТ, алармиста, м. (от фр. alarme - тревога) (книжн. , газет. ). Лицо, распространяющее непроверенные тревожные слухи.

Новый словарь русского языка под редакцией Т.Ф.Ефремовой:
Алармист
м. устар.
Тот, кто распространяет тревожные, часто необоснованные слухи; паникер.

Толковый словарь живого великорусского языка В.И.Даля:
АЛАРМИСТ м. франц. человек, который все государственные и народные события гласно и шумно толкует в дурную сторону, пророча беду и тревожа этим общество; тревожник, сполошник, шумовка, набатчик, неугомон, неупокой; охотник кричать караул.

Лично не знакома, кстати...
И не хочу знакомиться тоже кстати