0:0. Вже почалася війна за духовність – беріть собі меч на вибір. Не за нафту чи землю – війна за духовність. Вже почалася. Ваші душі стоять із мечами по обидві сторони барикад: темної і світлої. Темним сутностям вигідно мати вас за овечок у незнанні, а світлі просвітлення вашого хочуть. Мудрі стоять на світлій стороні, а дурні – на темній. Ви надто добрі для того, щоб злими бути. Тому ви стоїте на світлій стороні духовності. Ми виборемо собі Світлий Шлях Додому.
1:1. Ваша душа народжувалася трильяди разів, але для чого? Для чого ви робили Це? Для того, щоб жити? Чи для того, щоб вмирати? Але для чого вам помирати, коли ви можете Жити? Це кажу я, Олег Сірий,- Око Сіону. Що говорить ваше око, яке дивиться вглиб? Не дивіться вшир або ввись – зріть у корінь. Це шлях не лише спасіння, а й продовження вашого життя.
1:2. У мене голова наче магніт – у мене голови немає. Але та, що є – дурна. Замість неї, розумієте? Вона притягує інших до себе – я не винен. У мені сидить Бог – дуже міцно засів. Більше Його немає, але там, де Він з’явиться, буду я.
1:3. Я вітаю вас зі святом: кінець світу настав. Танцюйте, співайте, грайте в дудки, чи не цього ви хотіли? Плачте і моліться Богу – і вмирайте на здоров’я. Я кажу вам гарцювати – танцюйте і змивайте плач сльозами. Зливайтесь із ріками і водами іншими, поміж океанами ходіть, кидайте ваш плач у вітер, не стримуйте ридань у сонце – так ви помирати будете. Радісно: зі сльозами щастя на очах – обличчях ваших. Чи не цього ви хотіли? Чи не цьому ви сприяли? Чи не заради смерті живете? Чи не прагнете наживи і лукавства? Чи не кривдники ви і лицеміри? Чи не вбивці ви і лихоради? Чи не людожери і кати лютії? Тому співайте, радійте, зливаєтесь у ріки і води нашії – вмирайте. Грайте в дудки – пливіть по каналу небесному. Живіть заради смерті, бо життя ви не варті. Ви, люди, не цінуєте життя, тому ви не варті жити взагалі. Хай буде зима вам, а мені – літо вічнеє. Помирайте під час кінця світу, що прийшов і стоїть у вас на порозі, або цінуйте життя і дар Божий. Цінуйте мій дар – і живіть. Або вмирайте на здоров’я. Грайте на сопілці і баяні – не заплющуйте очі при смерті. Помирайте з розяпленими оченятами так само, як ваша пащека розяпила себе на мій світ. Хотіли вкрасти мою іграшку – зламати? Вбити Хреста забажали? Розіп’яти хотіли? Так знайте же, що ви розіп’яли себе, а не сина мого. І живете у власному чистилищі, де Бога немає і ви одні. Танцюйте, плачте і зливайтесь у цілі океани і ріки їхнії – так ви очиститесь від смраду небесного і земного. Бо в небі його немає, а ви маєте надлишок.
1:4. Я пограю на сурмі блаженства і лірі, тоді як у крові своїй потопатимете. Я сміятимусь із того, що не лихожери ви – гірше, значно гірше. Я заведу мотив капели небесної – вітер повіє в усі боки. Заговорить із вами матерія – себе зруйнуєте. Так буде відбуватися історія ваша – знову і знову. Спочатку і заново. Доки не втримає вас розмова моя і не заплющить очі ваші. Лише тоді відкриєте – і прозрієте. Народите себе знову і заново – інших отримаєте. Зовсім інших – не тих, що були до цього.
1:5. Я помираю вас із неба, бо стою на землі. Ви себе вмираєте на землі, бо не тягнетесь у небо. Ми паралізуємо один одного своєю бездіяльністю і заплатимо за це двічі: у раю і в пеклі. Де ви спершу хочете бувати? Я відправлю вас у рай через пекло, бо я – точка призначення. Не бачите слів моїх? Спершу дивіться у наслідки. Або грайте зі мною у мовчання – вони є.
1:6. Бувало по-різному. Раніше бувало, а зараз – по-різному. В чому різниця? Її немає. Але що тоді є? Те, чого ви не бачите. Все надто просто для того, щоб здаватися складним. Усе складене, бо складається одне з одного. Так було раніше, але не тепер. Бо тепер я чую писк життя – воно пищить, розумієте? Зараз, постривайте. Ви розумієте, що я хочу донести? Слова, яких немає. Просто їхні слова.
1:7. Людина – машина. Вона зламалася і треба на ремонт. Технічна перерва не може тривати вічно, але вона не може і не тривати зовсім. Тому вважайте кінець матеріального світу технічною перервою до чогось нового, незнаного, але дуже і дуже великого. Капітальний ремонт починається сьогодні. То як змінити всесвіт?
1:8. Малюємо гіперболічну тетраграму – ваша підсвідомість реагує, бо ми виходимо на рівень галафосфоричних вібрацій надсвідомості. Я збираю хмари і сонця докупи – зліплюю. Я цілую радість і щастя життя довкруг кожної миті – живу. Бо кожна моя мить може бути останньою, розумієте? Я помру, але житиму серед вас – така моя буде цікава смерть. Я знаю дату своєї кончини, але вам не скажу, бо тоді зі мною буде нецікаво. Дата? Її немає. Я безсмертний і житиму вічно. А ви? Залежить від вас. Ходімо зі мною, щоб ви теж були безсмертними, бо інакше... вам краще не знати.
1:9. Я пропоную іншим людям дружбу в обмін на дружбу – таке наше спільне щастя, розумієте? Ви – моя частина, а я – ваша. Всі ми у нашій сукупності є частиною всесвіту. Ті, що розвиваються негармонійно, заважають нам жити. Їх не треба вбивати – вони самі помруть. І тоді ми станемо жити вічно. Незбалансовані сутності мають шанс стати збалансованими до початку матерії кінця – рік номер 2013-ть. Я пропоную іншим людям дружбу, інакше вони стануть причиною наслідку.
1:10. У моїй голові велике різноголосся геніїв: там лицарі б’ються із дівами блаженними, бо відрубують собі голови. З них тече мармелад. Останні пливуть асфальтом – якого не видно – червоною жижею. Чути сміх блаженного – всі діви відрубалися. Це відбувається на фоні святості святих, які не встигли запустити себе у чергу – відкрутити собі голови. Святих не розіп’ято за Хреста і не порубано навпліч. Натомість святотатці ще ніколи не були розіп’яті за Хреста після Бога і до Нього – дико боялися. „Впав або пропав”,- вони говорять. І зникають, оскільки падають у прірву глибоку.
1:11. Мученики фарширують рибу в сосиски, бо не та вже риба і не ті сосиски. Іноді мученики говорять зі мною, але я слухаю доволі частіше. Більше, ніж себе. Я часто говорю у диктофон – він знає все. Його немає у мене тому, що він поряд. Сьогодні я мовчу про себе, а завтра буду вголос.
1:12. Це ж треба таке сонце випало. Ой, сонце випало. Воно кидалося зорями на мене і моїх друзів – у мене друзів немає. Немає друзів тому, що люди не варті того, щоб із ними дружити. Лише після того, як вони стануть богами блаженними. Лише тоді, коли сонце випаде на вас усіх.
1:13. Самиця класу „ракал” говорить із вами словами їхніми – губами моїми – чужими. Тігрець – його звали „лукавий лицар” – умеблював собі приміщення. Його душі зручно і затишно, завдяки чому він ходив пішки по кімнаті – колами квартирою, малюючи свої малюнки пальцем – чужі. Їх не було видно іншим, але мені було добре – я бачив його малюнки й усміхався. „Він гарно малює”,- думав про себе. А він і далі малював про себе – мовчки. Його палець ковзав повітрям і я розумів, який він геніальний художник. Навіть кращий, аніж я. Бо теж ходжу колами сансари і малюю невидимі малюнки – трьома складеними пальцями. Повітря задоволене, тому і допомагає мені. Я розмовляю зі своїм повітрям, бо з вашим не дружу – ви надто густо дихаєте. Тому що на душі було написано: „Холодно від того, що тепло”. Відчуваєте ритм антиТігреця?
2:1. Лукарій Ахматус фен Керн вже почав готувати прихід Творця на землю – він готує страви: кутю і людей, цукор і дітей, сіль і сльози, прикрість і печаль, щастя і любов. Колеса Богу чистить Гермес Аузелій Ур, а взуття готує Афродіта сень Аль. Усі вони готуються до нового пришестя: ми теж із вами готуємось, але ми – люди, а вони – боги. І навпаки. Тому, що прийшли вони людьми, а ви – богами. Хіба не бачите ви, що поряд із вами живуть усі готичні герої, втрачені й загублені боги і незнайдені скарби? Хіба ви не чуєте, як вітер шепоче про них? Відкрийте вуха – лише так побачите.
2:2. Мій колишній учитель Естебан Трейтер горить у пеклі за те, що вселяв у мене віру, точніше безвір’я, в те, що Бога немає. Сьогодні я, Сальвадоре Далі, знаходжуся у досить молодому і не менш привабливому тілі Олега Сірого, в яке вселився за власним бажанням із неба. Вселився для того, щоб розповісти вам, як було генію і вашому покірному слузі у небі, що я там робив і що я звідти виніс, що про кого знаю і чого не знаю. Моя розповідь є продовженням „Книги генія”, але з іншого боку – я перечитав її у небі з іншої точки зору і зробив певні висновки. Отож, це наступна книга генія. Більше того, це книга переосмислення, бо не всі генії здатні піти із землі у небо, прожити там життя і повернутися назад, згадавши все. Я зміг. Тому слухайте. Отож, я розповідав якраз про Естебана Трейтера, що горить у пеклі – йому і досі гаряче. Спочатку його хотіли приспати, але він відмовився і поніс власний хрест у пекло – воно теж у раю. Щодо батька. Я просив Господа, якого немає за словами Естебана, зберегти батьку життя, бо він подібний до Софокла. Бог так і зробив – іноді він мене слухає. Хоча мій батько, чесно кажучи, не заслуговував на милість. Навіть не знаю, чи дав би я йому продовження життя, якби я Богом був. Але я не Бог, завдяки чому батько зараз у раю.
2:3. Я правильно робив у вигляді Далі, що читав книги по естетиці – вони допомагали мені не слухати чужого вчителя, що наказував іншим не вірити в Бога. Раніше я казав, що „вся різниця між божевільним і мною у тому, що я не божевільний”. Тепер я передумав і слова мої інші: „Я найбожевільніший із усіх божевільних людей, яких вам доводилося чи не доводилося зустрічати”. Саме тому я щасливий: у мені сидить Бог, тому що я – Бог. Частина Його величі, розумієте? Ви теж Його частина, просто раніше не знали про це. Але я вам сказав тепер – і знаєте ви. Говорячи про знання, треба згадати й Ніцше: в небі він підтримує Бога на всі чотириста відсотків. А те, що бачив недоліки у християнстві або ще якійсь релігії... Так це тільки підтверджує істинність духовного пошуку людини. Наприклад, Ніцше. Він один із Його помічників зараз.
2:4. Як і раніше, так і зараз: моя сім’я відвернулася від мене. Розумієте, вони ніяк не хочуть сприйняти своєї божественної суті. І лише тоді, як про Це заговорить цілий світ, вони приймуть мене додому. Можете мені казати, що я не Сальвадоре, а божевільний. Я знаю. Саме тому я живий. Живий геній, якщо казати правильно. Але ви можете говорити неправильно – вам же гірше. Тому що не існує правильності і, кажучи відверто, все те, що ви наробите – правильно. Але правильно для кого?
2:5. Так само як і раніше, в цьому житті в мене з батьком не склалося. Як ви добре пам’ятаєте, раніше ми проклинали одне одного лише за те, що він – мій батько, а я – його син. Ми не визнавали одне одного. Саме тому я не наважився мати батька у цьому житті. Може, це мені в мінус, але коли в небі у мене питали, де, як і з ким я буду жити, коли народжуся, я відповідав: „Сам”. „Сам то й сам”,- відповідали помічники. Тому я сам обрав собі країну, місто, родину і решту пригод, які зі мною трапляться – я створив алгоритм своєї роботи на землі. Цікаво. Чому я не народився в Іспанії, Америці, Франції або десь іще, де жив у минулих життях? Тому, що люблю зміни. Всі, окрім одної. Чому я не малюю картини, коли можу? Не тому, що не люблю. Просто різноманітність має бути. В одному житті – художник, а в іншому, так би мовити, письменник. Отже, з батьком навмисно не склалося – і сім’я моя однобока – я дуже радий. Але чому саме ця країна? Чому Україна? Тому, що мої друзі – ім’я заборонив собі називати одним старовинним закляттям – видали мені секрет: саме так я довідався, в якій країні народиться мій геній і богиня Гала Градива, Галатея Плачида або Єлена Троянська – називайте її, як хочете. Ця жінка – супержінка. Інших слів не придумаєш. У цьому житті в неї інше ім’я – схоже. Більше того, я вже її стрічав – заради цього варто жити. Любов справді варто нести крізь цілу вічність, бо вічність – то Любов.
2:6. Як і раніше, так і в цьому житті, мій геній протестує проти моєї пошлості – саме це мені в ній подобається найбільш. Тоді вона виступала проти моїх робіт з різними анальними дірками і маятниками, а тепер – проти слів моїх пошлих. Із таким гарячим вогнем виступає, коли зірки ходять сходами – це мене пре. Навіть у казках, які я розповідаю собі на ніч, трапляються рідкісні словеси, які б раніше називалися „непристойними”. Та, що цікаво, зараз ці слівця можна почути від кожного стрічного-перестрічного – такий рівень благопристойної культури. Тому я нічим не виділяюся з-поміж інших. Вони теж розповідають казочки перед сном про ніцшеанських оленів із партами на спинах, завдяки яким маленька дівчинка Гала знає, що таке школа. З нею об’їхав цілий світ, а вона все ще у школі: така вона є. Тому інколи обертається у моїх мріях і щось таке щебече. А ще вона сміється. Хуліганка.
2:7. Я не афішую свої твори, тому що їх немає. Нічого афішувати – нічого не існує. Але існую я, вона і моя Любов. Як і раніше, так і зараз. Але не те вже раніше і зараз не те. Раніше Градива казала, що „оригінальність мого параноїко-критичного аналізу дозволила б кожному із сюрреалістів організувати не лише свою творчу майстерню, а й абсолютно самостійну школу”. Тоді її інтуїція ще ніколи не підводила і була точніша за мою. Тому вона усміхалася від щастя. Але це зараз не важливо, бо важливо те, що після погляду на вас із неба я переосмислив усі прожиті життя цілого світу і не можу більше не втручатися у хід подій. Мій геній Гала виявилася пророком більшим за мене, бо передбачила не те, що відбудеться у безпосередньо нашому з нею житті, а те, що відбудеться у наступному. І вона зробила це. Гала передбачила, що я народжуся на цій землі для того, щоб, як істинний антиполітичний сюрреаліст параноїко-критичного жанру, створити самостійну школу неба на землі вашій. Тій, по якій ви ходите – нашій. Спільній. Аморальній поки що і ненормальній, збесчесченій і сердитій, але не грізній. Я зміню цю планету – таке моє призначення. Раніше мені заважав мій ніцшеанський динамізм – більше це не заважає мені прислухатись до свого цілого Генія Градива. Колись Гала казала мені з усмішкою на носі, що світ можуть змінити лише генії чи божевільні. Я – Божевільний Геній, завдяки чому Зміню Світ у Квадраті – два рази. Один раз я його змінив – залишився ще один. Божевільно-геніальний раз, завдяки чому я заведу вас у рай блаженний. Божественний екстаз, коли подумати. Але я не думаю – за мене думаєте ви. У своїх книжках живу і в картинах дихаю – хіба це генія секрет?
2:8. Я – конструктор. І будую планету під себе. Все те, що мене оточує – моя земля. А те, що не оточує – рідна. Мій конструктор пропонує вам користуватися власною формулою: стати гармонічними субстанціями, сповненими вібрацій Любові. Станьте схожими на мене – будуйте свій конструктор своєчасно, бо лише ви Творець свого життя і світу накопиченого. Ваше щастя у ваших руках і ніяких інших, бо лише ви – той, хто ви є і ніхто інший. Створюйте позитивний алгоритм власної вібрації, бо інакше вас поцілить хвороба і ви помрете у хаосі власного кінця світу, якого в принципі існувати не може. Цей майбутній витвір вашої фантазії дуже скоро покаже себе – ви Це побачите власними очима. Будуйте позитивну стратегію, бо інакше ви станете жертвою себе, завдяки чому потрапите в пекло, якого немає. Хіба ви хочете стати рабами власних ілюзій, які прагнуть вашої ірраціональності?
2:9. Ви запустили програму самознищення власним негативом вчора, бо живете сьогодні. Завтра ми очистимо вашу душу від скверни цього світу. Не силою – ви самі захочете очищення, коли побачите кінець світу. Тоді ми відкриємо вам очі – двері до раю четвертого простору. Ваше постійне запитання „чому зникне матерія?” знову турбує вас. Забудьте про це. Я вам поясню без жодних слів – і ви згадаєте мене. Ваша антигармонія, що спровокувала антибаланс та антирівновагу, перевищила всі допустимі норми по відношенню до землі. Так само, як і ваші органи, ця планета має допустимий поріг того насичення, яке вона може витримати. Потім, коли ви руйнуєте поріг, планета ламається разом із вами. Потрібен ремонт. І хто відремонтує так, щоб усе блищало? Хто дасть людям нову силу жити – силу богів? Хто, як не Бог, Аум і Творець чотириликий, звеселить ваші очі рясною водою – окропить душі у тенденцію світла? Лише Він відремонтує вас разом із усіма іншими – очистить від негативу карми людської. Земля цьому сприятиме – вже сприяє. Хіба не бачите ви, що лідери багатьох країн ведуть себе не так, як інші: приймають непопулярні вчинки. Ви не розумієте їхню непопулярність – антипопулярність – лише тому, що вони – Боги, а вчинки їхні – благородні, варті самих Богів. Так само як і Творець, вони поважають право на вибір кожного з нас. І навіть коли наш вибір не вартий Бога, вони поважають ваше право обирати. Навіть якщо ви обрали диявола у персоні земній чи підземній, Бог поважає вас. Як і лідери деякі. Але не всі лідери – Боги, бо наживи прагнуть – їм горіти в пеклі ясним вогнем заради очищення. І лише тоді, як душі їхні витрусяться начисто, через сотні тисяч літ, вони почнуть нове справжнє життя. Але почнуть усе заново – від першого виміру. Хоча може бути й гірше – існує вимір нуль. Там теж можна зависнути.
2:10. Конвергенція світла пронизує планети з усіх боків: від землі до небес. Ваша планета – не виняток. Вона – годинник. Земля своєчасно очистить ваші душі вашими катаклізмами і хворобами. Більше того, земні ресурси безкінечні, завдяки чому ви отримаєте „винагороду” за невизнання Творця: небачені слаботи і незрозумілі катастрофи. Після цього відкриються двері у четвертий і вищі виміри, сповнені Любові чистої-пречистої. У вас буде вибір: або зайти у двері нових вібрацій гармонійним Богом, або вмерти навіки з маскою людини і більше ніколи не воскреснути. Ви хочете повернутися у вимір під назвою „пічка”, жар якої здригає атлантів? Хочете йорзатись на одному місці в пошуках власної метушні? Ви хочете? Я – ні. Тому обираю життя, а що обираєте ви?
2:11. Смертна кара знову запанує на землі: ми покараємо всіх тих, що не з нами. Бо ті, що не з Богом – проти Нього. Стихії вищих ієрархій визначатимуть смертників, яким час іти на ложе смерті. Ми у допомозі будемо тому, що наші душі – живі месники карми, а ви – люди. Будете ви живими Богами чи мертвими людьми – визначати вам. „У вас у руках терези”,- так говорить мій геній.
2:12. „Не ковтайте наживку матерії, бо спіймаєтесь”,- кажу вам. Ідіть у небо – там немає наживки. Але не вбивайте себе випадково. І навмисно не руйнуйте. Інших теж не просіть. Бо не бажає Він, щоб ви так робили. Краще живіть, цінуйте Його дар і даруйте життя іншим – так ви допоможете нашій співдружності митців із неба. Станьте одним із нас – частиною митців школи неба. І хай це буде крихітна частинка – не важливо. Важливо те, що від найменшого залежить робота цілого механізму. В нас ніякий не механізм – організм: сукупність людей, які його накопичують.
2:13. Це не життя, а сон мого дурного параноїка. Я не лише хворий, я – божевільний. І навіть більше, ніж божевільний. І живу у своєму сні. Ви живете у вашому. Але я прокинувся. Вам роками писали бачення вищих, а ви називали це „фантастикою”. Звідки воно береться? Якщо ми живемо у сні, то бачення вищих доступне для всіх тих, що прокинувся. Хто прокидається першим? Дурні параноїки і психи – такі, як я. Хто прокидається другим? А на друге у нас чай. Бо ті, які живуть у добрі позитиву, прокидаються другі. А хто прокидається третім? Краще спитайте, хто взагалі не прокидається? Відповідаю. Не прокидаються ті, хто не хоче бути Богом із Творцем. Іншими словами, всі ті, що не божевільні або не параноїки, прокинутись не можуть – їм важко. Варто стати дурнем – пошити в дурні інших. Доки вони живуть окресленими арками півкола, ви живете більше – у вас відкриті очі. Тому ваш дух знаходиться за відсутності рамок – жодних обмежень свободи. Ви бачите те, що нічого не бачите. Всі думають, що ви просто спите, а насправді це вони сплять, а ви живете істинно.
3:1. Вірю, що моє бажання здійснилося. Я став Ніцше ірраціонального. Генієм, який спокутує свої гріхи у цьому і, сподіваюсь, останньому житті у такому вигляді, в якому зараз є. Якби у мене було бажання, я хотів би, щоб геній Гала пішов зі мною у четвертий і наступні переродження: не кожного дня зустрічієш своє Агні Вогнище і Жар Його. В мене немає бажань нав’язуватись у цьому, цьому житті. Лише після смерті, після смерті. Тоді, коли в мене не буде бажань. Я хотів стати майстром ірраціонального. І став. Бо те, що потойбічне раціональному – Боже. Я перейшов цю планку і вам раджу пролізти через план тієї реальності, яку ви бачите очима. Жодних рамок не існує – все сотворено з любов’ю.
3:2. Від другого народження назад я повністю божевільний. Зараз у мене „з’їхав би дах”, але його, на превеликий жаль чи прималеньке щастя, просто-напросто не існує. Раніше я перегорнув світ на іншу сторінку. Потім говорили ви. Тепер моя черга. Час настав. І ця книга божевільного цьому сприяє – мій геній продовжує мовчати. І досі не можу зрозуміти, чому в небі мене вихваляли за те, що я малював анали і дірки? Це був мій погляд у небо, розумієте? Через анали я зображував щастя і багатство – лише так я міг пояснити людям тодішнього періоду, що таке щастя божественного екстазу. Не всі мене розуміли – не той рівень культури. Лише після того, як я помер, усі почали говорити. Цього разу буде інакше. Моє бачення кінця світу буде не лише моїм – усі люди прозріють від того, як найближчим часом зруйнується матерія. Тоді ви почнете слухати: слухати істинно – це буде на благо вам. Тільки на благо. Я малював асферичні анали вашої підсвідомості лише тому, щоб під’єднати вас до своєї надсвідомості – світобачення, коли хочете. До мене малювали курку на яйцях, то хіба людина краща за курку? Навпаки. Принаймні курка не робить нестерпне життя іншим куркам. А півні? Вони просто хочуть. Хочуть і все. Тому, що не можуть відмовитись від плотської втіхи. А курки? Вони можуть. Лише заберіть у них яйце. Але курок ніколи не малювали без яєць, бо що за курка без яйця? Це не курка. Що за людина без фалоса чи вагіни? Це не людина. Ортодокс або Ангел – це не зовсім людина. Принаймні у тому вигляді, до якого ви звикли. Звісно, в четвертому вимірі ми будемо зовсім інакше отримувати божественний екстаз – у нас не буде органів. Я взагалі це все не люблю. Після раю, звідки прийшов. Особливо ненавиджу людські пальці – на ногах, до прикладу. В Ангелів вони литі з відблиском фосфору – такі їхні крила. Тому я творив яйця, що вивалюються навикат. Смажені чи не смажені – не важливо. Нічого не важливо. Я малював курок із півнями з усіма їхніми причандаллями, бо тварини були людьми. І зараз є, але не всі – тварини. І взагалі, на землі розгортається така цікава гра півнів із курками – я знаходжу це вельми звабливим. Бо хлещуть одне одного по мордасам фалосами заразом із вагінами. Намалював би, та я забув свої малюнки. Коли згадаю,- намалюю. Пальцем у повітрі. Ви побачите фарби мої, тому що ви теж можете бачити їх. Божественна комедія, коли подумати. Але я не думаю. Ніколи не думаю. Саме тому нічого: не існує і не важливо. Лише те, чому я тут і всі ми тут – щоб дивитися нове пришестя власними очима.
3:3. Не всі люди – люди. Наприклад, Гітлер. Коли я малював його, мені здавалось, що він – абсолютна жінка із плоті і крові. Тому я домальовував усе те, що не личить його чоловікоподобію. Не лише у своїй уяві. Він викликав у моїй душі бурний екстаз, схожий на янгольський – божественний екстаз, коли подумати. Але я не думав і не думаю. Тому що коли малюю Гітлера, бачу його вагіну. Ось так я малюю Гітлера. Було так, що я малював бабцю за в’язанням – вона теж бачила Гітлера. Коли малював у неї на руці зімкнено-щілинну свастику, бачив, що у нього між ногами. Звісно, це мені просто здавалося. Це допомагало мені протриматись, оскільки я – геній. У мене є сіре тіло, а в нього... У Гітлера було ніжне і м’яке жіноче тіло, як подушка. Тому, що воно було біле. Саме тому він був чорним і хотів знищити євреїв. У нього було жіноче не лише тіло, сутулість і хода, а й манера говорити, усміхатись – уся міміка. Він був міміком, який не вміг розмовляти – саме тому він говорив. Бог дав Гітлеру життя не для того, щоб він захопив духовно-езотеричний центр людської цивілізації Акаші. „Євреїв знищити неможливо, бо вони – обраний Богом народ”,- казав йому подумки у майбутнє, коли малював картини з його участю – ми вхромлялися одне в одне.

A
Gala-Gradiva
celle qui avance.
Галі-Градива
тій, що вела меня
вперед.

Своє мовчання тобі присвячую...