Мобильная версия Йога по Україні
Вензель Развитие человека / Human development Среда, 29 Май 2024, 18:01 Вензель Развитие человека / Human development

Главная Банк Зеркало Человека Йога-знание - школа Способности человека - универ улица Счастья улица Любви Quantum улица Красоты
Деньги Погода улица Истины Ψ Механика Лунная улица Дети Площадь Встреч Приоритеты общества Интернет Clas Yoga Рай и Ад
Будущее Личные переживания Резонансы нервной системы Внутренние исследования Выпускники Объявления и сайты Регистрация Вход
Вензель ресурсы Человек Вы вошли как "Искатель" Вензель ресурсы Человек
Подарок - Бесплатное электричество · · [ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
  • Страница 1 из 1
  • 1
МАМА
Светлана_КедикДата: Пятница, 25 Май 2007, 13:31 | Сообщение # 1
Человек: Первооткрыватель
Общество: Пользователи
Деятельность: 77
Награды: 0
Репутация: 0
Статус: Offline
"Переживши багато життів, ти розумієш, що світ абсолютно позбавлений магії. Коли ти зрозумієш це, ти усвідомлюєш той факт, що світ – прекрасний. Потім ти намагаєшся уникнути магії, якої немає,- хоча б на мить. І ця мить змушує перервернути все твоє серце – ти бачиш дещо незвичайне, що неможливо описати словами – Бога. І це змушує здивуватись. Геніальності Творця і Його Задуму – Нас, Його Творінь. Невже ви цього не розумієте? Вся справа в Ложці! В житті кожного із нас має бути Ложка!!!"

Яка ж та мить дорога....у ній ціле життя, тільки у ній, бо поза нею магія, а у ній - прекрасне - ЛЮБОВ.
Магія? Магія кохання?(крапка) - вогонь. Його язики не говорять, зате палають мовчанням і цілують теплом. Тому є Веселка - міст(круглий) - зповіт Бога з Ноєм - Я не буду карати людей Водою, а Вогнем... Але хто побачить у ньому вогонь того він і спалить. А хто побачить у ньому Любов - того обігріє у вічних обіймах.
Вода і Вогонь мають силу зробити пісок льодом....
Нащо пісок - годинник, коли є та дорога мить(відсутність хвилини).
Миттєвість дивна, особливо тоді, коли уперше народжуєш. Але це було тоді, зараз – пологи, вже і тільки. Тільки так багато. Вони безболісні, бо для мене болю не існує, але є ті, котрим дуже болить. І тому мені болить за них – кричу, стогнаю, волаю – мовчу. Не слухайте мене, а йдіть собі, йдіть у світ новим життям, йдіть голосно, аби там мовчати. В моїй середині палає Вогонь, тому ви з неї тікаєте, але нема куди. Стійте! Куди ви? Не треба, бо там прірва. Спочатку дайте торкнутись вашої душі не болем моїм, не тугою, і не самотою, а Любов’ю. Бо Любов говорить мною. Як тоді, казав Я вам іти через море, то тепер кажу: ідіть у Вогонь. Ідіть бо як тоді вода розступилась, так і тепер Вогонь не спалить. Але не бійтесь, бо страх ваший вас уб’є – спалить. Довіртеся Їй – Любові Моїй, бо Вона то Я. Тому ідіть у Вогонь. Ідіть і живіть у ньому язиками мовчання. Ідіть і грійте теплом. Ідіть і світіть сонячним сяйвом Її очей, і серця Її Материнського. Ідіть, бо Вогонь той – Лоно її, Лоно Матері Моєї. І тільки ті, котрі стануть дитиною Її, упізнають в мені свого Брата й Сестру і Батька свого.
Прекрасний світ той, котрий дивиться душею і співає птахами мовою – щебече. Її душа щебече ласкою.
Почуйте спокій і мир. І ви побачите гніздо, те що Вона звила для пташенят своїх. Не пусте воно, але і не повне. І груди птаха наповнені молоком, як ріка водою – Любов’ю, аби вас годувати, діти Мої. Тоді ідіть, бо кажу вам, що у Ній ваша потіха, там втішатиму вас Я – Син і Батько.
Одного дня земля завмре. Буде спокій і тиша, але тиша мертвою буде. І жива вода всохне, і колодязь буде пустий, бо бездна то земного гріха. Ніде буде води напитись, ніде буде голод утамувати, ніде буде зігрітись, від спеки сховатись... Тільки у Ній. Вона кличе Одного, але прийдуть усі. Вона любить усіх, але чує Один. У тому одному світ ваш, що вже не Його.
Осліпла, я Сину. Не бачу природи – а ні сонця, ні зорі, ні місяць, ні садів і лісів... спустіло навколо і тишу сіє пітьма. Люди жевріють, чекають погоди, тліють їх душі у жорстокім вогні...
Осліпла я Сину, цього не бачу, але серце моє болить, відчуває їх біль. В них болю нема, лише жаль, жаліють себе і плачуть, ридають...
Я витру їх сльози, та не бачу очей.
Осліпла я Сину... від байдужих людей.
Я хочу йти лугом і впіймати сонце, аби вплести в коси свої весну – замап’ятати її.
Черешня сьогодні усохла, притихло в гаю, день, але темно.
І птахи співають – жаліють печаль... співають, бо не вміють розмовлять.
Розорені гнізда, і яйця побиті, посохла унизу трава, дерева посохли і ріки пусті, потріскана вся земля. Тріщить, люттю невірних кусає – горить. Той вогонь палить, котрий гріти не вміє.
Учора я говорила інакше - просто. Сьогодні кажу ще простіше – ідіть у Вогонь. Вчора Я була Ним, сьогодні стала Собою, але Він у Мені.
Тому розумійте – Потіха в Вогні. Приголублю, утішу вас, любі Мої, сповию мовчанням не гарячим – ясним.

Другого дня земля ворухнеться і надра відкриє свої. Так, як зараз відкрита душа Моя. І заплачуть квіти у полі, ляже небо на його простори і стане зеленим, неначе, трава. Гори ростимуть не вгору, а вниз, лава бурлітиме в них. Як лава бурлить у горі, так і Вогонь у Моїй душі. І знову Я скажу – ідіть у Лоно Моє – Її, ідіть у Вогонь, бо там сльози Мої...
Третього дня, витре очі Вона, усміхнеться і біль втихне, як буря над океаном. Захлюпоче хвиля, заблищить – ну ось вона, та Мить.
Народжує у небі синочків своїх і дочок. Виплеканих у стихіях. Вода собою сповивала, Вогонь пелени ткав. Бо море те, що розступилось – середина Її. Кінець пізнала, аби Життя родилось.
Маленькі ніженьки Мої, вмиваю їх водою, маленькі руці і очка... Пеленаю. Цілую, усмішку дарую, вам, дитята Мої. Вмиваю ранньою росою, сонця променем сушу, співаю соловейком, колихаю в люльці, ніжу лоскотом, що вітер шепче у листі між дерев, а очі Мої, ваші оченьки, неначе зорі – гарні і ясні... Ви живете в Любові – у Вогні.
Довірились Мені...
Благодатний Вогонь. Сходить Він з неба. Але те небо не над головами вашими, коли ногами стоїте на землі. Те небо у середині Моїй. І якщо ви бачите струю із того неба, лише, блискавка вона, бо пролунає грім, неначе дзвін. І поки будете молитись у церквах, що мають стіни, зникне вся земля, і стане морок – хаос. У церкві ніч. Хто її намалював?
Фальшиві зорі, фальшивий місяць... на ранок фарб не вистачило, бо фарби були глиняні. Тому там хаос, хаос у пітьмі.
І тільки той, хто стін немає гукне: Нехай станеться Світло! І світло буде.
Та маленька Іскра, яка всередині живе, засяє Сонцем у Зоряному небі потіхи. Та маленька грудочка Вогню, коконом сповита, вирветься із павутиння вчорашнього буття, розірве пути і понесеться ввись.
Немає стін, нема дороги, яка б від Раю повела. Нема дверей. Нема порогів... тільки Грудочка Тепла. Роздмухую Її, бо Благодать у тім Вогні. Складуйте долоні – Благо вам дає, усміхаючись у Непорочнім Лоні, Любов Водою ллє.
Хрестить діточок своїх, кожному дає ім’я. Як звати їх? Без імені усі – Маленьке Янголя.
Тепер же маєте ви свічку, кожний має з вас. Вона горить – це день. Скінчиться віск – погасне, ще й руки обпече. Кажу вам: та свічка не Вогонь. Благодаті в нім нема, лише земна потіха – сатана. Він ваша свічка. Коли захоче, то й задмухне – людина помирає. Бо усі ви іграшки його. Аби не загубитись у власній грі дає вам свій вогонь, він має тінь на стіні. Ви подивіться, що горить...! Розпалюються стіни, каміння аж тріщить, а цегла вогняно-червона, мов у печі, тавро малює на долоні, сиплеться на голову пісок – годинник ваш. І продзвенів будильник. Настав бо час...
Для чого він у вас. Для чого та хвилина, що смерть в собі несе. В секунді кожній, його доля – неволя.
Навіщо та хвилина, коли є Мати. Вона за межами стіни, немає стін. У Ній Вогонь, що зветься Храмом – Сім’я – Істина одна. Ви тільки прошепчіть – Мамо. І з’явиться Вона – юна і прекрасна Матінка-Весна. Розтане крига, зійдуть сніги, що душу снігом засніжили на довгії віки...

Я втамую твою спрагу...
Втамую голод...
Подую вітерцем, коли буде жарко...
Обігрію, як холодно стане...
Розвеселю, коли засумуєш...
Приголублю, як ласки запрагнеш...
Я буду! Я буду завжди, бо ти мене маєш...!
Дозволив плекати, і лілеяти себе…
Щаслива мати та,
Котра Любов дитятам віддає!


Якщо у вашій Біблії, чи Корані... однаково, усе своє, чи то жорстоке, чи лагідне, а може і палке, палке, нестримне, хвилююче, у вир життєвий кличе, знаходить силу, знаходить слабкість, і то є – люди. Якщо там віднаходите ви душу, яка прагне розкритись, як та квітка – розгорнути пелюсточки аби умитись росою... Якщо там, ви бачите Світло – Любов, то Вона стане вашою Мамою, на віки вічні... Плекатиме вас своєю Ласкою і Ніжністю... Бо Мати, це не просто жінка, це Лоно Любові. Яке за ради своїх діточок пізнало цілий кінець, і муки пологів... Вона подарує вам крила Любові, тільки будьте Її дітьми.
Я Біблія. Я не свята, але у мені є Святість – Свято Народження.
Бо Мама...
Тук-тук, тук-тук...
Мамо, я тут... – Дитя заворушилось...
О Блага та Мить, яка пізнати дала зачаття.
В єдину Мить в мені весь світ пізнав Життя...

Як мати відчуває дитину у своїм лоні, так і людина відчуває Бога у своїй душі. Аби стати матір’ю треба пізнати чоловіка. Аби стати чоловіком, треба пізнати жінку. Аби пізнати Бога, треба злитися в єдине. Бо лише так може зародитися Життя. Саме тому не людина, вже не людина. І саме тому Бог – Жінка. Так, як Ісус – Сестра і Брат. Сестра і Брат – Мати. Мати – Отець.

Думайте. Люди, думайте, поки у вас є ще ваш час. Бо для того він ще є, аби ви прозріли – його нема...

З Любов’ю
Та, яка пізнала Бога

Дитині

...Я годувала, годую, годуватиму тебе стиглими, соковитими, ароматними... ягодами дитинства, жіноцтва і материнства - Батьківства. Але ти ніколи не будеш ситим.
Тільки насиченим.
Тільки - так багато!
Бережи свій скарб!

 
  • Страница 1 из 1
  • 1
Поиск:

Сайт создан в системе uCoz.
Развитие человека / Human development © Аллига Тэр, 2006-2024.

Rambler's Top100 Развитие человека / Human development (humanity) ТОП-777: рейтинг сайтов, развивающих Человека Твоя Йога